Такого тривалого об’єкта, як спорудження пам’ятника Степанові Бандері у Львові, мабуть, ще не було. Уже більш ніж десять років львівська громада очікує на повноцінне відкриття монумента, однак роботи чомусь тривають дуже повільно.
Загальна вартість цього об’єкта становила 11 млн 600 тисяч гривень. Із цих коштів уже освоїли понад 6 мільйонів. Решту суми мають використати на завершення будівництва. Заплановано, що цьогоріч цей довгобуд нарешті відкриють. Чому пам’ятник будівничому Української держави ніяк не можуть завершити? На що було витрачено чималі суми та куди поділися гроші із благодійного фонду? Про це читайте в нашому розслідуванні.
Завершать до серпня. Якщо буде фінансування…
2002 року у Львові на площі біля собору святих Єлизавети й Ольги відбулося відкриття спорудженої першої черги пам’ятника провідникові Організації українських націоналістів Степанові Бандері. Замовником будівництва тоді виступало управління капітального будівництва Львівської облдержадміністрації, виконавцем робіт – ТзОВ «Спільне українсько-американське підприємство “Ренесанс – ДР”». Як вдалося з’ясувати «Інформаторові», за всі роботи з підприємством «Ренесанс – ДР» розплатитися. Попри те, торік завершувати будівництво пам’ятника вже доручили управлінню капітального будівництва Львівської обласної ради. За словами директора цього відомства Ярослава Візняка, об’єкт було здано з певними огріхами. Приміром, одна з чотирьох колон виступає на чотирнадцять сантиметрів, і цей недолік треба усунути до початку наступних робіт.
«Нам залишається доробити площу та чотири колони, – розповідає Я. Візняк. – Залишкова вартість робіт становить 5 млн 116 тисяч гривень. Ми вже провели тендер, який виграла луцька фірма “Гранітбудексклюзив”. Питання було в тому, чи якісно генпідрядник зможе виконати роботи на об’єкті – і ця фірма нам повністю підійшла».
Сума договору становить 4 млн 986 105 тис. гривень. Чи адекватна це ціна для завершення пам’ятника? В управлінні капітального будівництва стверджують, що така сума зовсім не завищена, адже лише на обкладання монумента гранітом потрібно понад 2 мільйони гривень. «Загальна площа колон становить 1100 квадратних метрів, – каже пан Візняк. – Однак крім самої вартості граніту, треба ще заплатити за його полірування, за систему кріплення, яка є дорогою, а ще оплата будівельникам тощо».
Роботи біля пам’ятника повинні розпочати на початку травня, однак уже кілька місяців львів’яни бачать змонтоване риштування, яке ніхто не використовує. Невже обласний бюджет настільки багатий, що не має куди подіти 50 тисяч гривень щомісяця? Саме стільки генпідрядник повинен платити львівській фірмі «Меркурій» за надане обладнання. Але, за словами Ярослава Візняка, якщо «Гранітбудексклюзив» виграв тендер на добудову пам’ятника на суму 4 млн 986 тисяч гривень, то ця ціна є сталою. «Скільки генпідрядник використає з цієї суми на риштування – це його справа, – каже Я. Візняк. – Головне, що він повинен вкластися в цю суму та завершити будівництво. Сьогодні граніт уже є на заводі генпідрядника. Треба лише дочекатися точного розрахунку та розмірів, за якими мають порізати плити».
Як розповів агентові «Інформатора» в телефонній розмові директор фірми «Гранітбудексклюзив» Сергій Грабарчук, із ними справді поки що розрахувалися тільки за риштування. А це немало-небагато 180 тисяч гривень за три місяці. «Однак можу вас запевнити, що за минулі два місяці за риштування ми платити не будемо, – каже Сергій Михайлович. – У нас є домовленість із фірмою “Меркурій”, яка пішла нам назустріч і не вимагатиме коштів за риштування, яке поки що ніхто не використовує. Відтак громада Львова від цього не постраждає». Також директор «Гранітбудексклюзиву» переконував нас, що наразі граніт вони закупили за власні кошти. Проте яка вартість цього матеріалу, навідріз відмовився повідомляти. Крім того, цей пан додав, що пам’ятник вони доведуть до ладу до кінця серпня, і це лише якщо буде нормальне фінансування.
Однак наразі депутати Львівської обласної ради проголосували за виділення на добудову монумента 1 млн 200 тис. гривень. Половину цієї суми забрали з розходів депутатського корпусу, іншу – від продажу майна. Попри те, цієї суми ще немає на рахунках фінансового управління Львівської облради. Де ці гроші?
«У мене є чіткий план – здати другу чергу добудови пам’ятника до кінця 2011 року, – каже Ярослав Візняк. – Наше управління контролювати кожну копійку та якість виконаних робіт». Що ж, поживемо – побачимо.
Десятирічна бронза та «секретний» граніт
Окрім коштів, які виділяли свого часу Львівські облдержадміністрація та облрада, на пам’ятник Бандері «скидалися» і пересічні львів’яни. Усі ці гроші надходили на рахунок благодійного фонду, який свого часу організував депутат Андрій Парубій. Тепер головою комітету побудови монумента є Олег Панькевич, а головою благодійного фонду –письменник Ігор Калинець.
«Кошти на рахунок благодійного фонду перераховували люди, які відчували в цьому потребу, – розповідає І. Калинець. – За ці гроші ще десять років тому ми провели сім виставок робіт, заплатили художникам за проекти. Крім того, придбали дві тонни бронзи, яку використають для облаштування барельєфів». Як стверджує пан Калинець, бронзу закупили найвищої якості і тепер її зберігають у підвалах приміщення Конгресу українських націоналістів. Водночас, за словами Ярослава Візняка, цієї бронзи ще ніхто не бачив, а деякі художники цікавляться, чи хорошої вона якості. «Я вважаю, якщо цей матеріал неякісний, то це нічого страшного. Його можна продати, а натомість придбати інший», – каже Я. Візняк.
Агент «Інформатора» також намагалася подивитися, в якому стані бронза і чи справді вона є. Однак зробити цього так і не вдалося. Ігор Калинець на відріз відмовився показувати нам бронзу та все запитував, чому ми йому не віримо на слово. Натомість від голови секретаріату ЛОО КУН Ігоря Данилихи наш агент почула лише образи. Пан Данилиха зіслався на те, що у вихідний день він не збирається відкривати нам підвал і взагалі виходити на роботу, «щоби щось комусь показувати». «На кого ви працюєте, зарази?» – вигукнув наприкінці телефонної розмови пан голова та кинув слухавку. Відтак тепер у агента «Інформатора» виникли сумніви, а чи закупили цю бронзу насправді і в якому вона тепер стані?
До речі, на рахунках благодійного фонду є ще понад сто тисяч гривень, які чомусь ніхто не поспішає використовувати. Імовірно, що з таким ставленням до справи цей пам’ятник будуватимуть ще довго. Адже матеріали постійно дорожчають, а гроші в нашій країні мають властивість безслідно зникати.
«Роботу ми зробили під чесне слово»
Першу чергу монумента Бандері відкрили ще 2002 року. Але до сьогодні чомусь ніде не знайшлося грошей, аби заплатити архітекторові цього шедевра Миколі Посекірі – саме він виліпив образ найвідомішого у світі українського націоналіста. Понад те, пан Посекіра є автором і співавтором чималої кількості меморіальних таблиць і понад сотні пам’ятників у бронзі, встановлених у всьому колишньому Радянському Союзі, а також в Україні.
«Я довго думав, як зробити цей монумент, де вже є храм Єлизавети й Ольги, – каже Микола Посекіра. – Розумів, що має бути якась велика форма, яка концентрувала б увагу, бо сама фігура там губилася б. А це ж постать дуже віхова, вона мусить мати якийсь акцент. Бандера – це революціонер, який вів свою державу до визволення. Вважаю, що ідея із тріумфальною аркою – дуже вдала, хто б там що казав. Адже кожне європейське місто має тріумфальну арку. Тобто вона сама – пам’ятник. То чому Львів не повинен мати своєї? Її як символ ставили на честь перемог, великих національних або державних подій. То чому така подія, як творення Української держави, не заслуговує на такий пам’ятник? Арка стилізована, бо вона не є прохідна чи проїзна, а суто декоративна».
Микола Посекіра – з тих людей, котрі якщо пообіцяють, то зроблять справу. Він одразу загорівся ідеєю, темою, почав обмірковувати проект із прив’язкою до місця, збирав історичні довідки, матеріали тощо. «Я робив цей пам’ятник з останніх сил, бо був хворий, – пригадує архітектор. – Працював над скульптурою взимку в люті морози. Мав ліпити з глини, а робив із гіпсу. У відрі грів воду та руки, та однаково застудився, навесні вже майже не міг ходити. Ліпив із гіпсу в такому цейтноті, бо треба було встигнути до художньої ради. Я здав роботу, а потім було прикро, що ціле літо, а потім – іще цілий рік ніхто нічого не робив».
Про враження від пам’ятника можна буде говорити тільки тоді, коли встановлять другу його чергу – арку. Зі слів архітектора, плануючи арку, він намагався відтворити історію України. «Візьмемо Володимира із його символом тризубом – це уособлення держави Київська Русь, – розповідає автор. – Другий період – Козаччина, третій – 1918-1920 роки ХХ століття, четвертий – сучасність. На конкурс я зробив чотири основи арки як чотири віхи в історії нашої держави, зверху балка, яка змикає чотири колони, а на ній – великий золотий тризуб».
Пам’ятником має стати золотий тризуб, Бандера стоятиме попереду. Наразі відкрито тільки саму постать. Провідника зображено в русі – він іде, його ідея не зупинена – так звучить алегорія. На фасадах пілонів мають іще бути рельєфи: в дубовому гіллі й калині (дуб – символ мужності, калина – краси України) герб Володимира, печатка війська запорізького, герб 1918-1920 рр. і малий герб України. З іншого боку – Володимир, Ольга і далі всі діячі, які доклалися до творення і збереження Української держави. Однак донині ще чомусь не затвердили остаточного варіанта великого тризуба, тож на фасаді височіє лише малий.
«Аби робити чотири картуші, мені потрібно знати точні розміри, – каже Микола Посекіра. – Однак тепер за роботу навіть не беруся. По-перше, ще ніхто не надав точних розмірів, а по-друге, зі мною ще не розрахувалися за попередні роботи. Я тільки й чую, що обіцянки, а толку з них – нуль».
Микола Посекіра переконаний: якби всі ці роки відповідальні особи використовували кошти вчасно, то монумент уже давно завершили б. «Я вже нікому не вірю… – із сумом каже пан Микола. – З нами навіть договору не підписали. Всі роботи ми виконували під чесне слово, навіть авансу не видали. А що вийшло? Я досі не отримав жодної копійки за сам пам’ятник. Це просто якесь невігластво, що за стільки років львівська влада не спромоглася добудувати монумент українському революціонерові! Приміром, кілька років тому я робив пам’ятник Бандері в Івано-Франківську, який встановили рівно за рік. А в нас віз і далі там».
Скульптор упевнений, що ситуація могла б бути кращою, якби цей об’єкт не передавали з рук у руки – від однієї служби до іншої. Усе було б гаразд, якби відповідальним за встановлення та доведення до завершення пам’ятника була одна особа від початку і до кінця.
Замість епілогу
Чи стане 2011-й роком завершення пам’ятника Степанові Бандері? Питання поки що риторичне. Однак якщо зважати на попередню історію побудови, то з такими темпами і таким ставленням державних мужів до цього об’єкта ми зводитимемо його ще кілька років. Що заважає львівській владі довести справу до кінця? Питання коштів, яке вже набило оскому, чи проста людська халатність? Невже ми не можемо без драматичної епопеї довершити за короткий час пам’ятник цій величній постаті? На жаль, крайніх у цій історії, як завжди, знайти не вдасться.
Р.S. Продовження теми – зокрема про вартість «секретного» граніту та бронзи у «кунівських» підвалах – читайте в наступних номерах.
Кейс
Пам’ятник Степанові Бандері у Львові відкрили 13 жовтня 2007 р. на площі Кропивницького біля собору Святих Єлизавети й Ольги. Під час відкриття двоє пластунів із куреня імені Бандери несли дві капсули із землею з місця народження та могили провідника ОУН. Їх було вмонтовано у підніжжя монумента.
Пам’ятник – фігура Степана Бандери у повний зріст заввишки 7 метрів. За нею стоятиме стела української державності – 30-метрова тріумфальна арка на чотирьох колонах: тризуб із рельєфами і тріумфальна арка на чотирьох опорах, кожна з яких символізуватиме певний час українській історії. Перша опора – княжий період, друга – період козацтва, третя – Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, четверта – сучасність України.
Проект монумента затвердили після семи конкурсів у 2002 році. Перемогла робота скульптора Миколи Посікіри й архітектора Михайла Федика. Будівництво розпочато наприкінці 2003-го.
