Український народ завжди возвеличував своїх героїв, зокрема ставлячи їм пам’ятники, які нагадували б про їхню славу та велич. Для львів’ян Степан Бандера – постать першої величини. І це попри те, що українська влада його поки що не визнала. Але своєму героєві ми чомусь не можемо встановити пам’ятника. Цей монумент будуємо вже сімнадцять років, і ще не відомо, коли він постане в усій красі.
Скандали навколо довгобуду спалахують мало не щороку. То комусь сам пам’ятник не до вподоби, то коштів, як зажди, бракує, то керівництво проектом передають від однієї структури до іншої.
Тепер нібито зведення цього об’єкта ввійшло у завершальний етап. Стели вже почали обкладати гранітом, а барельєфи повинні оздобити бронзою. Однак і тут не обійшлося без казусів. Де зберігають бронзу, яку придбали за людські пожертви, чомусь ніхто не знав. Відтак «Інформатор» провів власне розслідування та з’ясував, де лежить цей матеріал, а також зробив своєрідний аудит усіх коштів, які зібрали на пам’ятник українському героєві. Куди поділися «бандерівські мільйони», читайте в нашому матеріалі.
Вартість «секретного» граніту в середньому становить 100 доларів
У попередніх номерах «Інформатора» ми вже писали, що роботи з обкладання гранітом площі поблизу пам’ятника та колон мали розпочати в перші дні травня. І справді, тепер там тривають роботи, хоча доволі повільно. Тендер виграла луцька фірма «Гранітбудекслюзив», а сума договору становила 4 млн 986 тис. 105 грн. Аби обкласти пам’ятник гранітом, треба 2 мільйони 200 тисяч гривень. Як нам тоді розповів Ярослав Візняк,директор управління капітального будівництва Львівської обласної ради, загальна площа колон становить 1100 квадратних метрів, однак, крім вартості самого граніту, треба ще заплатити за його полірування, за систему кріплення, яка дуже дорога, а ще платня будівельникам тощо. Відтак сума вийшла чимала.
Тоді «Інформатор» спробував з’ясувати, за якою ціною закуплено граніт. Директор «Гранітбудексклюзиву» Сергій Грабарчук переконував нас, що наразі цей матеріал вони придбали за власні кошти, але навідріз відмовився повідомити, яка його вартість. Крім того, цей пан додав, що пам’ятник вони доведуть до ладу до кінця серпня, і це лише за умови, якщо буде нормальне фінансування.
Ми, своєю чергою, вирішити піти іншим шляхом та дізнатися, чи адекватна сума в розмірі понад 2 мільйони гривень, за яку планували обкласти пам’ятник гранітом. Агент «Інформатора» зателефонувала у кілька фірм, які реалізують цей матеріал, і з’ясувала, скільки він коштує насправді.
Пам’ятник Степанові Бандері обкладатимуть червоним гранітом, який є одним із найдорожчих. Як нам повідомили у фірмі «Граніт. Мармур», у середньому квадратний метр граніту коштує до 150 у. о. Якщо ж брати велику кількість, то його вартість може становити і 100 доларів за квадратний метр.
В іншій фірмі нам повідомили, що ціна граніту залежить від його якості. Відтак найдешевший може коштувати і 60 «зелених», а найдорожчий – 180 за метр квадратний. «Якщо порахувати, що, крім граніту, треба ще заплатити за будівельні роботи, облицювання каменю та його встановлення, то сума у 2 мільйони цілком адекватна», – повідомив нам працівник фірми «Граніт. Мармур» пан Олег. Що ж, ідемо далі.
У пошуках таємничої бронзи
Якщо з гранітом усе зрозуміло, то з бронзою вийшла ледь не детективна історія. Про місцезнаходження «таємничого» матеріалу, купленого за людські пожертви, чомусь ніхто не знав. В управлінні капітального будівництва ЛОДА чи не два тижні скликали нараду, де й мали з’ясувати, а де ж бронза. Як виявилося, для чиновників зібрати нараду – справа не з легких. Відтак агент «Інформатора» не стала чекати, поки працівники облдержадміністрації щось з’ясують, а сама взялася все дізнатися.
Як повідомив нам раніше Ігор Калинець, голова благодійного фонду зі збору коштів на пам’ятник Бандері, бронзу нібито зберігають у підвалах офісу Конгресу українських націоналістів. Але зателефонувавши у КУН, ми спершу отримали відповідь, що з неї… вже зроблено власне монумент. Утім згодом у розмові нам наголосили, що, можливо, це й не так, проте бронзи в їхніх підвалах ніколи не тримали і де вона тепер, не знають. Така таємничість змусила нас не відступати, а все ж з’ясувати, а чи була ця бронза насправді?
Ми обдзвонили і архітекторів, і автора проекту, однак ніхто нам не міг відповісти, куди ж подівся такий цінний матеріал. Урешті-решт вирішили знову зателефонувати Ігореві Калинцю. Цього разу він був більш говіркий. Пан Калинець нарешті повідомив, що бронзу, яку купили ще 1995 року, зберігають на складі Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики на вулиці Мучній, 32. За словами директора цього підприємства Петра Червіня, бронзу їм передали на зберігання у 2008-му. «У підвалі в нас справді є дві тонни цього металу», – повідомив пан Червінь.
Ось так агент «Інформатора» впродовж одного дня знайшла таємничу бронзу та навіть повідомила про її місцеперебування в управління капітального будівництва, яке ще й досі не скликали наради.
До речі, тепер кілограм цього матеріалу вартує 60 гривень. Як нам розповіла бухгалтер благодійного фонду Ольга Трач, коли купували метал, його загальна вартість становила приблизно 3 тисячі доларів. «Бронзу ми вирішили придбати у 1995 році, – пригадує пані Трач. – Тоді гроші щодня знецінювалися – і було прийнято рішення вкласти їх у цей матеріал».
Час затягнули – гроші знецінилися
Споруджувати пам’ятник Бандері задумали ще 1993 року. Саме тоді було створено благодійний фонд зі збору коштів. «Збирати гроші розпочали 1994-го, – розповідає далі Ольга Трач. – Тоді ще були купонокарбованці. Люди приносили пожертви готівкою, все це ретельно записували у списки, а гроші ми клали на рахунок. Однак це був сумбурний період – ледь не щодня зростала інфляція, були різкі скачки долара, гроші знецінювалися».
За словами пані Трач, саме вони виплачували гонорари учасникам конкурсу, на який було представлено певну кількість проектів. Перший конкурс відбувся 1996 року, тоді ще гонорари видавали карбованцями. Другий етап провели 1997-го, сума гонорару становила 1339 гривень.
Упродовж цих років кошти на рахунок фонду надходили з певною періодичністю. Як тільки у пресі активізувалася «тема Бандери» – і приплив коштів ставав активнішим. Найбільше грошей зібрали 2007 року. Саме тоді відкрили першу чергу пам’ятника. «Із нашого фонду було виплачено частину коштів за будівельні роботи фірмі “Ренесанс”, – розповідає Ольга Трач. – Ця сума становила понад 150 тисяч гривень».
Тепер на рахунку фонду в «Укрексімбанку» є 112 689 грн. Ці кошти, за словами бухгалтера фонду, також підуть на добудову монумента. Здавалося б, усі ці роки були чималі надходження, а об’єкт досі не завершено. У фонді ж переконані: якби не інфляція і тривале затягування будівництва, то, можливо, більшість цих грошей пішли б за призначенням, а не знецінилися б.
Замість епілогу
Ми будуємо пам’ятник героєві українського народу майже сімнадцять років. Збираємо кошти, але не вміємо ними розпорядитися. Невже галичани так не цінують своєї історії? Невже у львівській владі панують лише меркантильні інтереси та безгосподарність?
Ми всі звикли нарікати на комуністичний режим і тоталітарну систему. Справді, це чорна пляма в нашій історії, мільйони покалічених доль. Однак згадаймо, що за часів «червоної» влади пам’ятники радянському поводиреві Леніну росли як гриби після дощу – їх встановлювали ледь не щомісяця і чи не на хуторах. Не було такого населеного пункту – міста чи села, де не бовванів би «вождь народів». Понад те, загальновідомо, що архітектори та скульптури, які «ліпили» ці монументи, заробляли тоді шалені гроші та могли безбідно жити до кінця своїх днів. Так, «совок» умів догоджати своїм «царям».
То чому ж тепер, отримавши омріяну незалежність, ми не можемо гідно вшанувати своїх справжніх патріотів? На кого нам нарікати у цій ситуації, як не на самих себе? Не об’єднало нас навіть те, що нашого провідника влада позбавила звання героя. Невже нам, галичанам, це байдуже? Зважаючи на всі ці «коломийки» довкола пам’ятника Степанові Бандері, схоже, що так.
Як тут не згадати слова митрополита Андрея Шептицького: «Не потоком галасливих фраз, а щоденною невтомною працею любіть Україну»… Від себе додамо – і її героїв.
