Південь Криму рясніє шлагбаумами і табличками з написами: «Приватна територія. Проїзд та прохід заборонено. Охороняється законом. Порушників чекає цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність». Можливо, невдовзі така перепона зустрічатиме нас уже при в’їзді на територію Криму – на Перекопі. І возитимемо ми своїх дітей та внуків до Туреччини чи Єгипту, бо в нашій державі місця відпочинку для нас уже не буде...
«Перший бій за море і пляж ми вистояли»
В Україні у розпалі сезон відпусток. Квитки до сонячного Криму викуплено й українці нетерпляче чекають зустрічі з природою півострова. Однак мало хто з нас знає: доступ до заповітних куточків для «простих смертних» уже закрито. Потрапити туди можуть лише «обрані», бо сьогодні цю землю в українців забирають. Всупереч Конституції України, «сильні світу цього» заволодівають кримськими пляжами, перекривають входи в ліси та до джерел.
Тим часом на початку березня цього року нова влада вкотре задекларувала: недопускання мешканців на пляжі Криму є порушенням чинного законодавства. «Парки та пляжі відкриті і для місцевих мешканців, і для відпочивальників», – навсібіч декларують у владних коридорах автономії. Відтак агенти «Інформатора» вирушили до сонячного півострова, аби пересвідчитися, чи справді слова посадовців відповідають реальності.
Вийти до моря з бухти Ласпі вкрай проблематично. За територією дитячого табору – тупик. Охоронці навідріз відмовляються пропустити нас на пляж. Повертаємося назад, долаємо огорожу та крутими спусками прямуємо до моря. Але за кілька метрів до входу постає величезна брама з написом: «Прохід заборонено». До нас прямує кремезний чолов’яга. «Перебувати тут заборонено. Це пляж дитячого санаторію», – пояснює начальник охорони. Така заява нас чимало здивувала, причому жодної дитини ми там не побачили. Однак зустріли працівників ферми з вирощування мідій – її власники орендують у дитячого санаторію частину приміщень і причалу. Це «простим смертним» доступ до пляжу заборонено, а бізнесменам, виявляється, тут можна «косити бабло».
Начальник охорони порадив нам пройти кілометр уздовж берега – до місцевого відкритого пляжу. Наприкінці величезної берегової лінії справді тулиться клаптик землі, десь зо два десятки квадратних метрів. Це єдиний доступний для відпочивальників пляж бухти Ласпі. Порівняно із санаторійним – крапля в морі.
За бухтою починається урочище Батіліман. Ще з часів Союзу цю місцевість облюбували «дикуни» – туристи з наметами. Ще б пак, скельні гірські масиви Куш-Кая, море, тиша і спокій… Так було колись. Один із мешканців Ялти розповів нам: їх почали ганяти лісники та під різними приводами витісняти з урочища. «Не чіпають лише на відкритому пляжі в кінці Батілімана. Та порівняно з береговою лінією урочища це невеличкий клаптик», – каже підприємець.
А начальник однієї із баз відпочинку, що наприкінці урочища, розповів узагалі шокуючі факти. «Упродовж березня-квітня цього року тут було “спекотно”. Спочатку невідомі особи, а потім і представники влади та правоохоронці намагалися “окупувати” урочище, – каже начальник бази. – Мовляв, від бухти Ласпі і до її закінчення все урочище занедбане. Тож у когось у владних коридорах півострова виникла “геніальна”ідея створити тут величезну зону відпочинку – з усією інфраструктурою та готельними комплексами. Однак місцеві мешканці та севастопольці, які полюбляють приїжджати сюди на вихідні, відстояли урочище Батіліман. Ми впродовж двох місяців організовано не допускали сюди рейдерів. Пікетування відбувалися в Севастополі. Перший бій ми вистояли. Однак розуміємо: рейдери невдовзі повернуться».
«А здесь отдыхают дети наших офицеров»
Урочище Батіліман плавно переходить у заповідник. Однак дістатися до моря нам не вдається: шлях перепиняє інший «кордон» – база відпочинку заводу «Металіст», яка була на балансі Міністерства оборони України. Територія чимала – майже 1,8 га. Кілька минулих років за цю базу тривала справжня війна між новою та колишньою владою. Подейкують, до вказаної бази відпочинку «Таврида» нібито мав стосунок представник БЮТ Андрій Сенченко. Та з приходом нової влади ситуація змінилася, а позиції згаданого депутата начебто похитнулися.
Так, 30 червня 2010 року міністр оборони Михайло Єжель видав наказ про відчуження майна ДП Міноборони – Балаклавського судномеханічного заводу «Металіст». «Міністерство не заперечує проти припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 8,4015 га у Севастополі та користування земельними ділянками загальною площею 1,7849 га в урочищі Батіліман і зміну цільового призначення цих земельних ділянок», – вказує пан Єжель. Простіше кажучи, величезну базу відпочинку Міністерства оборони таким чином стало можливим… приватизувати. Ба більше, змінити її цільове призначення на, до прикладу, «приватну територію Васі Пупкіна».
…Врешті охорона таки дозволила нам пройти через територію колишньої «Тавриди» у супроводі чолов’яги в камуфляжі. Тим часом і пляж, і парк ми споглядали з чималої відстані. Далі – загороджена лініями колючого дроту територія, яка межує з «Тавридою». «Лагерь охраныводного района Росии. К морю не пройдете», – відрізав військовослужбовець. За нею – ще одна закрита територія. «Это военный обьект, – відрапортував матрос на КПП. – Военская часть Росии. Здесь отдыхают дети наших офицеров». Лаконічно і просто. За кілька кілометрів до пляжу нас не впустили навіть на територію, а самі пляжі взагалі згубилися в зелені кипарисів і сосен.
За військовою частиною – база відпочинку «Чайка». Вона також російська, і нас знову не впускають ні до парку, ні до моря. Жіночка на вході категорична: «До 2042 года вам, украинци, сюда проход закрыт, – сказала як відрубала. – Щас позову солдат. И следующую базу проходите быстренько – тоже наша, российская, судоремонтного завода №13». «Дивно, – подумалося мені. – Завод як такий давно не існує, а земля та пляж йому належать і досі!»
Мис Айя? Стріляють без попередження!
Так із бідою навпіл вдалині від моря наша журналістська група просувається до заповідника. Попереду лише дві перепони – перлини відпочинку колишнього СРСР, діаманти серед санаторіїв незалежної України. Колишні…
Перший – база відпочинку «Батіліман», що колись належала комунальному підприємству Севастополя «Севтролейбус». У Криму взагалі багато колишнього – колишні пляжі, парки, колишні санаторії та дитячі табори. Із цією базою прокрутили простеньку, але добре продуману комбінацію. Коли 2002 року борг тролейбусників перед «Севастопольенерго» сягнув 13,6 мільйона гривень, «Севтролейбус» опинився на межі банкрутства. Однак тролейбусників «врятувало» місцеве ТзОВ «СК-Яуза», яке цей борг викупило. Минув час «помаранчевої» влади та 2007 рік, час прем’єрства Віктора Януковича. І ось у жовтні 2010-го «СК-Яуза» звертається в донецькі суди. Позовні вимоги прості – взамін боргу підприємці хочуть базу відпочинку «Батіліман» і понад 10 га землі, що їй належать. Та що цікаво, виданню «Левый берег» ще в листопаді 2010 року вдалося з’ясувати: «Представником приватного підприємства, що банкротить “Севтролейбус”, є заступник голови міської адміністрації Севастополя І. Локтіонов, поновлений на посаді нинішньою владою. Він колись працював із БЮТ, а потім пристрасно підтримав Віктора Януковича, за що нова влада віддячила йому посадою. Хоча, можливо, посада йому дісталася авансом і її ще треба відпрацювати в Донецькому господарському суді», – писав «Левый берег».
«На базі нещодавно змінили керівництво, – розповівначальник охорони. –Більшість працівників уже шукають собі іншу роботу». Він дозволив нам пройти територією, але ні до парку, ні до пляжів не пропустив. І ось нарешті після довгих годин ми фактично біля умовного входу до заповідника. Та всі підходи до нього заблоковано. Попереду територія бази відпочинку «Укравтодору». Звісно, колишньої. Замість неї – щось на кшталт військового об’єкта, такі довкола «укріплення» та заходи безпеки. Назвемо колишню базу «Мис Айя» умовно просто – «Вілла».
Перед нами – височенний мурований паркан, так звана «кримська стіна» колишнього санаторію «Мис Айя». На спуску до моря вона закінчується металевою загорожею із загостреними спицями. З іншого боку «кримська стіна» по півколу увінчана… колючим дротом. Два кола охорони: сторожі з навколишніх сіл, а на території самої бази – професійні охоронці аж зі столиці. Не знаю, чи вони справді професіонали, але в агента «Інформатора» (студента, котрий нібито заблукав) обіцяли стріляти без попередження.
Базу можна обійти скелями з правого боку. Однак місцеві мешканці попередили: в сезон відпусток охоронців «Вілли» підстраховують представники громадських екологічних організацій. Про бравих охоронців лісу розповів і керівник однієї із баз, що поблизу «Вілли», і начальник охорони одного з кримських санаторіїв.
Ну звісно, спробувати потрапити на мис Айя можна, обійшовши «Віллу» з моря. Однак і тут чекає неприємний сюрприз – невеличке провалля, таке собі урвище – і лише спустившись ним, можна вийти до металевих загорож. А за ними (о диво!) відкривається неймовірної краси пляж чималих розмірів. Десь близько 200 метрів уздовж узбережжя. Та він, як і сам мис, закритий для «простих людей» – приватна власність!
Мисливцям – ліси, екологам – пляжі, бізнесменам – санаторії. А людям?
Більшість лісових угідь, які розташовані між Балаклавою та «Віллою» на мисі Айя, нещодавно передали в оренду (!) на 25 років. І навіть не товариству мисливців і рибалок, як це практикують на Західній Україні. У Криму навіть полінувалися заснувати подібну громадську організацію. Тож сьогодні 14 тисяч гектарів лісу орендує товариство з обмеженою відповідальністю. Тобто кілька осіб. Назва структури гарна – ТзОВ «Орлинівське мисливське господарство».
Тож лише приналежність, тобто форма власності, ну дуже підозріла. Виглядає на те, що небавом українці можуть забути і про походи в ліси між Балаклавою та мисом Айя. Адже відомо: ТзОВ будь-якого моменту можна продати, забрати за борги, штучно довести до банкрутства. І я не здивуюся, якщо невдовзі власником колишніх санаторіїв від Балаклави аж до бухти Ласпі й орендатором згаданих лісових угідь буде одна й та сама юридична особа – чи то ВАТ, чи ТзОВ. А фактичним власником стануть кілька осіб – новоспечених представників чинної влади.
…Дійти до самого серця заповідника агентам «Інформатора» таки вдалося. Вже дорогою назад у величезному паркані, що оточує «Віллу», ми побачили чималеньку арку. Тобто «прості смертні» до заповідника потрапити не можуть. А ось ковані ворота в арці відчиняються прямісінько до заповідника. Але не всім. Переконаний: коли гості власника «Вілли» приїдуть сюди відпочити, дорогу їм не закриватимуть ані лісники, ані екологи-активісти. А все тому, що «хапнути» собі такі території може не кожен. Задумайтеся лише: колишній санаторій «Мис Айя» зокрема складається із чотириповерхової будівлі з номерами на 86 місць. Плюс 45 дерев’яних котеджів. Три роки тому тут провели капітальний ремонт і 2007 року відразу дозволили приватизувати його ТзОВ «Арктур-Крим». Цікаво, що через рік це ТзОВ ліквідували.
Однак незадовго до цього «Арктур-Крим» іще встиг передати колишню базу «Мис Айя» ТзОВ «Норд-2007». Напевне, ховали кінці у воду. Адже за фактом приватизації кримська прокуратура порушила кримінальну справу. А загалом усе добре: власник змінився – він законний набувач, а ТзОВ «Арктур-Крим», яке купило базу, вже не існує. Лише директор залишився – на двох підприємствах та сама людина – Володимир Лошаков.
А от серед засновників «Арктур-Криму» фігурувало ТзОВ «Укркиївресурс», засновником якого є донецький бізнесмен Михайло Добнєв. Він відома особистість, адже є також засновником ТзОВ «Веспром», яке начебто купувало славнозвісну яхту сина Президента. Також нам вдалося з’ясувати, що іншим власником «Веспрому» є Олександр Колесник. Він, своєю чергою, – один із власників ТзОВ «Українсько-інвестиційний союз». До спілки…із сином гаранта.
Та не лише сам масив заповідника мису Айя закрито й огороджено колючим дротом. І 900 метрів чи не найвідомішого в Україні пляжу «Загублений світ» тепер можна буде побачити хіба у бінокль. Колись сюди возили туристів екскурсійні катери, однак сьогодні ситуація кардинально змінилася. Якщо провести паралель між описаними вище подіями, то це майже збіглося в часі із закінченням зведення мурів та колючого дроту на території колишнього санаторію «Укравтодору»; судових баталій за санаторій тролейбусників; рейдерськими атаками на урочище Батіліман та передачею в оренду ТзОВ «Орлинівське мисливське господарство» лісів площею понад 14 тисяч гектарів!
Що цікаво, від «Вілли» до «Загубленого світу» – кілька хвилин катером. А от і з Ласпі чи Балаклави сьогодні допливти вкрай складно. Жоден із рибаків не погодився навіть за чималу винагороду довезти нас на «Загублений світ». Не вдалося домовитися про екскурсійну поїздку туди і з туристичними фірмами. І хоча більшість туроператорів переконували, що такі мандрівки таки організовують, однак коли буде наступна, ніхто з менеджерів пояснити не міг. Мовляв, згодом возитимемо, але найближчими днями не можемо. Менеджер із внутрішнього туризму однієї з найбільших кримських туристичних фірм розповіла, що «Загублений світ» то відкривають для відвідувачів, то закривають. Частенько трапляється, що туристичні катери на під’їздах до пляжу перехоплюють катери з озброєною охороною і наказують повертатися назад.
Слова менеджера підтвердили і місцеві мешканці урочища Батіліман, і працівники тамтешніх баз. Мовляв, таке стається лише в одному випадку – коли високоповажні гості, (а може, й сам власник) приїжджають відпочити на «Віллу». Ну справді – не будуть же вони купатися на своєму майже двохсотметровому пляжі «Вілли» на очах у «простих смертних»! Тому пляж і стоїть пусткою, закритий для всього світу. Крім «обраних», бо їм не просто пляж, а щось ексклюзивне подавай. Приміром, заповідник «Загублений світ».
А не впускають туди… під «офіційним» приводом забруднення території, некультурних відвідувачів і буцімто задля збереження унікального пляжу для тих самих людей, від яких його й закрили. Постає логічне запитання: невже у Криму немає добрих юристів? Невже тамтешні адвокати не знають про недавню постанову Кабінету Міністрів, якою дозволено (звісно, при дотриманні чіткого регламенту) відвідувати заповідники нашої держави?
Та найбільше дивує те, що дорогу на підступах до мису Айя, спільно зі здорованями «Вілли», охороняють так звані «екологи». І прикриваються вони міфами про те, що все робиться для блага людей і збереження унікальних куточків української заповідної землі. Та от біда, що благо це належиться тільки «обраним»…
