Відкриття кримінальної справи ще далекого 2006-го. Близько 60 судових засідань упродовж трьох років – із травня 2008-го до середини квітня 2011-го. Вирок: позбавлення волі строком на п’ять років із конфіскацією усього майна та взяття під варту прямісінько в залі суду.
О. Биковський, мешканець Жовкви, ще три тижні тому оголосив голодування – як спротив проти несправедливого, на його погляд, рішення. Його земляк і «колега по нещастю» Ю. Макогін від їжі не відмовився, але з великою надією очікує розгляду апеляції.
Тривалість судових баталій передусім наштовхує на думку, що йдеться про вкрай заплутану справу та серйозні злочини. Чоловіки ж потрапили на лаву підсудних за звинуваченням у збуті та розповсюдженні наркотичних речовин. Слідчі начебто забезпечили прокуратуру достатньою кількістю доказів вини чоловіків – речові докази, свідки, навіть зізнання самих підсудних.
Чому ж справа затягнулася на довгі п’ять років?
Колишніх в’язнів – на гачок?
Адвокат Ю. Макогона Любов Павляк переконує: це очевидне фальсифікування справи. Чоловіки, які раніше вже були судимі, стали жертвами свавілля правоохоронців, котрі в такий спосіб намагаються тримати на короткому повідку тих, хто вже колись провинився перед законом, прагнуть зробити їх своїми «інформаційними агентами». У разі відмови погрожують знову запроторити за ґрати. Адвокат каже, що ця історія непоодинока, а просто одна ланка довгого ланцюжка сфабрикованих працівниками міліції справ зі збуту наркотиків проти простих громадян. Методи для цього використовують грубі та брутальні – залякування, вибивання зізнань, підробка документів, «організація» свідків, підкидання «речових доказів»...
Парадоксально, але на лаву підсудних обох чоловіків привели покази О. Биковського, який начебто придбав у Ю. Макогона макову соломку, а ще виготовляв наркотичні речовини в його будинку. Наприкінці серпня 2006 року проти них Галицький РВ УМВСУ у Львівській області відкрив кримінальні справи, які об’єднали в одне провадження. Щоправда, чоловіків протримали в камері попереднього ув’язнення недовго – згодом відпустили під підписку про невиїзд. І лише 2008 року розпочався розгляд справи в суді, де й почали з’ясовуватися цікаві речі.
Уже на початку слухань Биковський та Макогін заявили, що зізналися у злочинах, які їм приписали працівники ВБНОН і слідчі, в обмін на свободу. Крім того, свідок, яка є цивільною дружиною Макогона, заплатила працівникові ВБНОН О. Кропу 4,5 тисячі гривень, аби чоловіка випустили з-під варти.
«Свого часу я працювала заступником прокурора, тому відразу звертаю увагу на промахи слідства, якщо так можна сказати, – каже Любов Павляк. – У цій справі їх було чимало. Це свідчить про одне – справу сфальсифікували. Маємо і процесуальні документи, які оформлені хаотично, на багатьох навіть не проставлено дати. Є ознаки підробки підписів свідків-понятих, зміст окремих документів суперечить одне одному, як і покази деяких свідків. Однак справу таки передали до суду. І Биковський, і Макогін уже були судимі, але, відбувши термін, прагнули почати життя заново. Макогін влаштувався на роботу, малює картини, знайшов собі дружину. Та в наших правоохоронців є дуже поширена практика – замість того, щоби дати колишнім засудженим адаптуватися до нормального життя, на них продовжують чинити тиск, агітують стати “сексотами”. Власне таке й маємо у цьому випадку».
Окрім очевидних суперечностей у матеріалах, які зібрали слідчі, Любов Павляк говорить про дивні моменти, які виникали вже в ході судових слухань. Зокрема про відверте небажання міліціонерів приходити в залу суду для дачі показів. Попри те, що слухання почалися 2008 року, правоохоронці відгукнулися на повістки лише в лютому 2011-го. При цьому у відповідях надто часто посилалися на те, що через давність подій просто не пригадують подробиць. Адвокат каже, що таким чином справу свідомо намагалися затягнути. Крім того, не продемонстрували учасникам процесу речових доказів – мисок та ватних тампонів, просякнутих темною речовиною, пакета з маковою соломкою, які начебто знайшли в домі Макогона. Ще, як каже пані Павляк, не було вжито всіх засобів, аби до суду прийшли кілька свідків-понятих. Лише після третього звернення її клієнтові дозволили ознайомитися з записами судових засідань.
Ми зв’язалися із суддею Р. Й. Заліско, який головував у цій справі, аби з’ясувати, чому вона тривала так довго. І от як пан суддя прокоментував закиди захисту. «Ця справа передусім і запам’яталася мені тим, що розтягнулася на роки, – каже він. – Але закиди захисту щодо навмисного зволікання безпідставні. Ми надсилали повістки всім свідкам, усім понятим і правоохоронцям, які були задіяні у справі, ми вживали всіх можливих засобів, аби вони прийшли на слухання. Так, дехто так і не прийшов свідчити, так, міліціонери пропустили кілька слухань і це вплинуло на тривалість справи. Але кожну деталь, яку хотів дослідити захист, суд досліджував. А затягування, якщо так можна сказати, були власне через адвоката, яка зламала ногу. Крім того, Биковський певний період потребував лікування».
Справа закінчилася винесенням вироку, про який ми вже написали на початку матеріалу. Звісно, ми не беремося його коментувати. Тим паче, що попереду ще апеляційні слухання. Однак до «Інформатора» потрапили кілька справ, які можна вважати яскравим свідченням того, як за бажання правоохоронці можуть «організувати» справу зі збуту наркотиків. Цікаво, що справи об’єднує місце подій (Жовківський район), методи затримання, а подекуди й особи, які ці затримання проводили, – у всіх випадках працівники ВБНОН Шевченківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області. А ще те, що завершення цих історій було однаковим – вину жодного з фігурантів так і не було доведено. Ба більше – іноді справи навіть не доходили до суду. Це при тому, що її фігурантів, говорячи відомою термінологією, брали на гарячому – під час обшуку вилучали наркотики. Але звідки вони бралися в кишенях чи домівках людей, вину яких доволі скоро спростовували?
Безперечно, кожна справа – це окрема історія, яка налічує сотні аркушів документації, протоколів, заяв тощо. Однак при детальному вивченні вимальовується тенденційність, яка, на жаль, не прикрашає мундирів правоохоронців. Врешті, висновки зможе зробити кожен, хто ознайомиться навіть із коротким описом деяких справ. Одразу зазначимо, що на проханням самих фігурантів справ їх імена змінено.
Схопити, побити, звинуватити
Особливої уваги заслуговує випадок, який трапився у травні 2007 року. Теплого весняного вечора у місті Жовкві на вулиці Львівській чимало людей і зокрема працівники місцевого пологового будинку стали свідками доволі неприємної ситуації, яка нагадувала сюжет із кримінального фільму. На двоюрідних братів О. Л. Гуляка і Б. Є. Гуляка напали кілька чоловіків у цивільному вбранні. Застосовуючи фізичну силу, вони намагалися затягти хлопців до автомобіля. Лише після того, як на захист братів стали випадкові свідки побиття, нападники продемонстрували посвідчення працівників правоохоронних органів. Хлопців обшукали відразу на місці події (протоколу того обшуку так і не було складено, хоча людей, які могли стати понятими, поруч було чимало) та повезли в невідомому керунку.
Пізніше з’ясувалося, що їх доправили у Шевченківський РВ у м. Львові. Хлопців звинувачували у розповсюдженні наркотиків. Мовляв, за годину до затримання О. Л. Гуляк збув 6,42 г марихуани громадянинові К. В. за 50 грн, а ще за кілька годин до цього Б. Є. Гуляк продав такий самий наркотик гр. Б. С. Щиро кажучи, оперативність правоохоронців вражає. За лічені години вони знайшли тих, хто придбав марихуану, і майже миттєво відшукати її розповсюджувачів! Під час обшуку вже у стінах райвідділу у братів у кишенях штанів знайшли целофанові пакунки з наркотичною речовиною та гроші, що, на перший погляд, було яскравим свідченням вини затриманих. Але…
Уже наступного дня до райвідділу прибули матері хлопців та адвокат. І лише після того, як захисника допустили на першу зустріч із клієнтами (на що довелося чекати від ранку до пізнього вечора), почали з’ясовуватися цікаві факти. Передусім брати були добряче побиті. Як свідчать результати судово-медичної експертизи, у них були струс мозку, забої, крововиливи. Ця ж експертиза підтвердила, що побої могли бути завдані в день затримання.
До того ж брати заявили, що правоохоронці намагалися переконати їх «робити те, що їм вкажуть, бо буде гірше». Та найважливіше, що, за словами затриманих, наркотики, які начебто знайшли в них під час обшуку, їм підкинули самі міліціонери. Врешті, ми пам’ятаємо, що під час затримання протокол обшуку так і не було складено. Знайшлося чимало розбіжностей і у свідченнях К. В., котрий начебто придбав марихуану. Він так і не зміг відповісти, якими купюрами розраховувався за наркотик. Таких нестиковок було ще чимало. Так, у протоколі адміністративного затримання (який, до слова, не мав номера) були розбіжності у вказаному часі затримання та годиною, коли про це повідомили родичів братів. Час затримання записано як 23:50, а час повідомлення родини – 20:00.
Підсумок історії: уже через три дні було скасовано рішення про порушення кримінальної справи проти братів за відсутністю складу злочину. Тож як наркотики опинилися у хлопців і за що їх було побито?
За одним сценарієм
Безперечно, можна говорити, що і правоохоронці – люди, що їм також властиво помилятися, тож, імовірно, випадок із братами Гуляками – прикре непорозуміння. Але… 28 квітня 2004 року все той же Шевченківський РВ у м. Львові порушив кримінальну справу проти Ю. Б. Балія. Підставою для цього стали свідчення мешканця Жовкви С. І., котрий заявив, що затриманий «схиляв його до вживання наркотиків і “присадив” на героїн».
«13 квітня 2004 року о 6 годині ранку, як розповідали мені батьки, в нашій квартирі було проведено обшук за участю слідчого Шевченківського РВ С. Довгуня, оперуповноважених ВБНОН Шевченківського РВ С. Засадного, Ю. Черги та кінолога В. Михайліва – і у присутності понятих (моїх сусідів подружжя В.) “виявлено та вилучено наркотичні засоби”. У протоколі обшуку не зазначено, в яких саме місцях у квартирі “виявлено та вилучено” наркотики, ці місця не фотографували…
17 квітня 2004 року близько 21:00 я стояв на зупинці маршрутного таксі в селі Грибовичі Жовківського району. Біля мене зупинився приватний автомобіль, з якого вийшли троє осіб у цивільному одязі, серед яких я впізнав оперуповноваженого ВБНОН УМВСУ у Львівській області О. В. Кропа. Мені відразу скрутили руки, вдягли кайданки, затягнули в салон автомобіля на заднє сидіння і завезли у Шевченківський РВ у м. Львів», – так написав у своїй скарзі генеральному прокурору України герой цієї історії Ю. Балій.
Надалі він описує те, як із нього знущалися у стінах райвідділу: били, вдягали на голову целофановий пакет, який містив речовину з їдучим запахом, вимагали зізнатися у придбанні та розповсюдженні наркотиків. Тоді ж, як каже Ю. Балій, йому всунули у кишеню штанів пакетик із наркотиками. І лише коли чоловік погодився на умови правоохоронців, ті припинили тортури. Крім того, затриманого силою змушували відмовитися від права скористатися послугами адвоката. «Ми тобі покажемо адвоката!.. Ми тобі зараз зателефонуємо!..» – саме такими словами правоохоронці відреагували на прохання Ю. Балія подзвонити його сусідці-адвокату.
Цим словами можна було б і не вірити (мало що можна вигадати, виправдовуючись!), якби не така обставина. Прокуратура Львівської області двічі відмовляла у затвердженні обвинувального вироку, скеровуючи справу на додаткове розслідування. Врешті через десять днів після затримання справу таки закрили через «відсутність у діянні ознак злочину».
За словами адвоката Любові Павляк, надто вже багато в роботі слідчих було «бруду», що свідчить про очевидну фальсифікацію. Це, зокрема, підробка документів і непроведення графологічної експертизи, неналежним чином проведений обшук та розбіжності в датах, вказаних у протоколах, відсутність очних ставок із правоохоронцями Кропом та Довгунем. Цікаво, що понятими під час обшуку Ю. Балія були ті самі люди, що й під час затримання «присадженого на героїн» С. І. Так, наче у райвідділі діє справжній «штат» професійних понятих.
На останню думку наштовхує і ознайомлення зі ще однією справою, також від 2004 року, – проти Р. Д. Мотуля, уродженця Жовківського району, якому також інкримінували купівлю та збут наркотиків. Сценарій розвитку подій дуже схожий до вже описаних: працівники Шевченківського РВ у м. Львові й обласного ВБНОН, розбіжності у свідченнях свідків, «обшук і вилучення наркотичної речовини», ті самі «штатні» поняті, котрі фігурують у справі Балія, тиск із боку правоохоронців і врешті закриття кримінальної справи через відсутність складу злочину.
Свавілля без покарання
А тепер найцікавіше. Показово, що, крім тих самих «понятих» у відразу кількох справах, ми бачимо ще одного постійного фігуранта – оперуповноваженого ВБНОН УМВСУ у Львівській області О. Кропа. Саме він брав участь у затриманнях Балія та Мотуля, «працював» із братами Гуляками та Макогоном. Ще у двох справах звучить і ім’я слідчого Довгуня. Саме ці люди, схоже, так захопилися боротьбою з наркоманією, що вирішили не гребувати жодними засобами. Щоправда, навряд чи річ у статистиці.
За словами Ю. Балія, його затримання та катування передусім пов’язані з відмовою на пропозицію пана Кропа «співпрацювати» з правоохоронцям. Те саме стосується і Мотуля, який познайомився з працівником ВБНОН на початку березня 2004 року й отримав «заманливу» пропозицію інформаційно допомагати міліції – повідомляти про осіб, які вживають наркотики чи займаються їх збутом. Саме після відмови від такої співпраці він опинився у райвідділі. До того ж у своїй скарзі на ім’я прокурора Львівської області гр. Мотуль описує факт вимагання слідчим Довгунем 300 доларів – начебто як заставу. Гроші привіз товариш затриманого. Ці речі було озвучено і в суді.
Важливо, що за зверненням матері Б. Є. Гуляка ще в червні 2007 року прокуратура Шевченківського району м. Львова порушила кримінальну справу за фактом перевищення влади працівниками ВБНОН Шевченківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області та працівниками ВБНОН УМВСУ у Львівській області. Таку ж справу відкрито за заявою Р. Мотуля. Однак досі їх доля невідома. Запити адвоката у прокуратуру залишаються без відповіді. Врешті «Інформатор» також надіслав до прокуратури Львівської області інформаційний запит, аби дізнатися про хід порушених кримінальних справ. Наразі відповіді ми не отримали.
За словами Любові Павляк, допоки ці справи перебуватимуть у провадженні, її підопічні не зможуть скористатися своїм правом вимагати матеріальну компенсацію за збитки, яких завдали їм правоохоронці. Чоловіків били, з них знущалися, тримали в камері, а винуваті в цьому далі живуть-поживають і добра наживають. Наприклад, кажуть, що пан Кріп із ВБНОН перейшов працювати у більш солідну структуру – УБОЗ, слідчий Довгунь із Шевченківського РВ просто перевівся у відділок іншого району. За інформацією пані Павляк, усі інші слідчі, які «розслідували» злочини її підопічних, також залишилися при справі…
«Мені соромно за роботу наших правоохоронців, за ту систему, яку вони утворили, – резюмує Л. Павляк. – Вони шукають наживи, а людські долі для них – ніщо. Я маю підозру – те, що відбувається у справі Макогона та Биковського, – це ніщо інше, як помста мені за попередньо “розбиті” сфальсифіковані міліціонерами справи проти Балія, Мотуля та ін. Вони демонструють, що марно боротися з їхнім свавіллям, не варто перешкоджати їхнім планам. Урешті, мені навіть натякали – мовляв, ви “розвалили” п’ять справ, із шостою такий варіант не пройде. Тож про яку справедливість можна говорити?!»
