Кілька років тому Марія Н. вирішила взяти кредит на суму 47 тисяч гривень для купівлі омріяного автомобіля. Ідея визріла в часи сумнозвісної кризи, коли банки неохоче надавали позики і просто під «драконячі» відсотки: за кредит у євро – 12% річних, у доларах – 20%. Попри це, жінка наважилася на оборудку. Тим паче менеджер у банку був переконливий: «Ми самі домовимося вам про кредит. Під 20% річних у гривні на сім років підійде?» Тож підписали попередню угоду... Тоді наша читачка навіть не здогадувалася, в яку неприємну історію потрапила і у скільки насправді їй обійдеться придбання такого бажаного авто.
«Із банком домовилася про перший внесок у 20 тисяч гривень, решту 51 тисячу дали у кредит, – розповідає пані Марія. – Але з’ясувалося, що вже не під 20% річних, а під 26% – сказали, що додатково маю сплачувати ці відсотки начебто за бронювання грошей. Причому якщо весь кредит можу погасити достроково, що дає змогу зменшити сплату відсотків, то додаткові 6% (а це близько 15 тисяч гривень) мушу сплатити за будь-яких умов, навіть якщо позику поверну за місяць. Плюс до суми кредиту додалася страховка – ще 4 тисячі, якийсь разовий збір у 1,5 тисячі плюс ще якісь послуги. В результаті кредит перевищив 56 тисяч гривень. Тобто невраховані витрати, про які я не мала уявлення, лише в банку зросли (без урахування відсотків) на 21 тисячу гривень! А якщо поділити всю суму помісячно, то сплачувати мала 1460 гривень кожного місяця сім років поспіль».
Навіть взуття – у кредит!
Поодинокий випадок? Зовсім ні. В Інтернеті на всіляких форумах можна відшукати чимало схожих історій, коли люди «обпікалися» на кредитах, причому гроші позичали для різноманітних потреб – від купівлі побутової техніки до придбання автомобіля чи житла. Всі ми знаємо, що кредитування – це своєрідна норма для Заходу. Там навіть кажуть: «Ми живемо у кредит: у кредит навчаємося, у кредит купуємо житло, у кредит відпочиваємо…» Однак часто буває, що абсолютно нормальна за кордоном річ у нас набуває своїх, суто українських особливостей.
За результатами опитуванням Prostobank.ua, понад 35% українців вважають, що кредити в нашій державі не можна брати за жодних умов. Та навіть у посткризові часи, коли вітер ще гуляє в наших гаманцях, потреба придбати то одну, то іншу річ змушує думати про позику. Понад те, за даними НБУ, лише в березні 2011 року сума виданих споживчих кредитів сягнула 7,6 млрд грн – у 2,5 разу більше, ніж за аналогічний період 2010-го. Врешті, 80% усіх кредитів, які беруть українці, – саме споживчі. Наші земляки купують у такий спосіб навіть взуття!
Уже й банки починають оговтуватися від кризи та, як і раніше, наввипередки надають кредити, пропонуючи різноманітні пропозиції та умови. Щоправда, відсотки відлякують. Наприклад, один із банків обіцяє менш ніж 10% річних, але… під заставу житла. Ризик? Звісно, ще й який. Адже, підписуючи кредитний договір, ми зазвичай навіть гадки не маємо, скільки в ньому підводних течій для українця без юридичної освіти.
Скажемо відверто, ми, журналісти, донедавна також цього не уявляли. А нещодавно вирішили провести експеримент: віддали на вивчення юристові кілька кредитних договорів від різних банків, аби фахівець вказав на ймовірні ризики. Знали, що подібні документи складають таким чином, що банк завжди залишається у виграші. Та навіть подумати не могли, що майже в кожному другому пункті прихована загроза для позичальника. Понад те, кредитні договори подекуди нагадують справжню кабалу, де банк – абсолютний володар ситуації, а його клієнт – майже підневільна особа.
Цікаво, що люди, котрі показали нам свої кредитні договори, переконували – мовляв, ознайомилися з документами дуже уважно і їх умови жодних сумнівів не викликали.
Копійка до копійки
Гроші люблять рахунок. Це древнє правило треба завжди пам’ятати, особливо коли йдете до банку з метою узяти кредит. Банкіри ж бо його добре знають…
Нуль відсотків річних? Найнижчі відсотки у Львові? Таких рекламних «заманух» не перелічити. Тільки зазвичай це ніщо інше, як звичайні маркетингові ходи з метою заманити клієнтуру. Традиційно, коли беремо кредит, вираховуємо його загальну суму, спираючись на ціну товару, який маємо намір придбати, а також враховуємо відсотки. Але…
Ми запропонували Оксані Гедз, адвокатові «Адвокатського бюро – Юридичного центру», оцінити два кредитні договори: один – на купівлю транспортного засобу, інший – звичайний споживчий на придбання телевізора. І вже прочитавши перші пункти, юрист вказує на нюанси, які можуть пройти повз увагу необізнаного з правом позичальника.
«Отже, споживчий кредит. Ідеться про купівлю техніки в супермаркеті під так званий “безвідсотковий”кредит, – каже пані Оксана. – Погляньте, який цікавий момент маємо: сума кредиту – 4 497,30 грн, укладено його терміном на шість місяців, але от що читаємо: “За користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти з огляду на ставки: перші чотири місяці процентна ставка становить 0,01% річних; починаючи із п’ятого місяця користування кредитом – 60% річних; із 13-го місяця – 48% річних”. Безвідсотковий кредит діє лише чотири місяці! Тепер порахуймо, скільки це 60% річних. 224 гривні! Та людям рідко роз’яснюють такі нюанси під час підписання договору. Відповідно “безвідсотковий” кредит стає дуже навіть відсотковим».
Крім того, в договорі знаходимо ще одну умову, на якій часто «обпікаються» позичальники. Вони думають так: якщо одного місяця заплатив більшу суму, ніж передбачено договором, то наступного разу можна внести менший платіж. Насправді щомісяця потрібно платити суму, не меншу від прописаної у договорі. Інакше банк починає нараховувати штрафні санкції.
В іншому договорі (кредит на транспортний засіб) юрист звертає увагу на ще один важливий момент. «У розділі “Плата за кредит”є такий пункт:“За користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,5% річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору”. Це означає, що першого місяця клієнт сплачує відсоток, вказаний у договорі, а далі банк може змінити цю суму на власний розсуд. Але у грудні 2008 року було внесено зміни до Цивільного кодексу, якими заборонили банкам змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку. Якщо в договорі бачите такий пункт, знайте: з юридичної точки зору він нічого не варта. Відсоткову ставку можна змінювати, лише підписавши додаткову угоду за згоди двох сторін».
Але кредит на авто оформлено ще до внесення змін у законодавство, тож тут немає до чого придертися. Водночас у договорі про споживчий кредит, датованому 2010-м роком, знаходимо таку саму умову – зміна відсоткової ставки в односторонньому порядку. Чи не роблять банки розрахунку на те, що не всі позичальники знають про зміни до ЦК? Адже за бажання в такий спосіб можна взяти з клієнта зайву копійчину. Як інакше пояснити, що банки вносять у договір умову, котра суперечить законодавству?!
«А ще раджу відразу зважати не лише на відсотки, які доведеться сплачувати, а й на комісії, – продовжує Оксана Гедз. – Часто банк має багато комісій – на те, що видає кредити, за те, що обслуговує кредитну заборгованість, і т. д. Під час розмови з клієнтом менеджери не завжди звертають на це увагу. Такі нюанси з’ясовуються, коли договір уже підписано. В угоді щодо авто бачимо: під час укладання договору позичальник сплачує комісію в розмірі 20 доларів».
«Інші платежі» та штрафи
Однак численні комісії – це ще не останній сюрприз, якого слід очікувати. Щоправда, розгледіти «підставу» непросто, або ж люди просто не зважають на деякі речі. Зокрема, в обох договорах, які ми показали юристові, є пункт, у якому вказано, що позичальник, окрім суми кредиту, відсотків і комісій, за вимогою банку повинен сплачувати й «інші грошові платежі». Як радить пані Гедз, подібних формулювань взагалі треба уникати – у договорі все має бути чітко прописано.
Ну й особливої уваги заслуговує розділ «Відповідальність сторін». Зокрема, в ньому вказують розмір пені. «Переважно у кредитних договорах відповідальність передбачено лише для позичальника, – констатує юрист. – Це ще добре, коли за порушення термінів погашення кредиту встановлюють лише подвійну облікову ставку, як у випадку кредиту на авто. А трапляється, що розмір пені перевищує суму позики! Якщо для суб’єктів господарювання, юридичних і фізичних осіб-підприємців законодавство передбачає обмеження максимальної пені, то для фізичних осіб закон таких обмежень не дає. Тому обов’язково треба зясувати, яку відповідальність встановлюють договором. Часто буває така провокація від працівників банку: позичальник вказує на те, що пеня надто висока, а у відповідь чує: “А ви що маєте намір не виконувати умови договору?!”Але в житті може статися будь-що, зокрема й фінансова криза».
Отож, відсотки, комісії, пеня – це не все, на що позичальники витрачають додаткові кошти. Є ще і штрафи! У договорах, які для нас переглянула Оксана Гедз, їх зазначено в розмірі 5% для кредиту на транспортний засіб (а це не мало-не багато – близько 700 доларів) і 10% та 25% у договорі на споживчий кредит.
За що можуть штрафувати? Як з’ясувалося, підстав для цього, за умовами договору, можна знайти більш ніж достатньо. Була б лише на це «банківська воля».
Гра в одні ворота
Юристи відверто називають кредитні договори грою в одні ворота. Особливість таких документів у тім, що банк має багато прав і лише одне зобов’язання – надати кредит. Натомість позичальник – безліч обов’язків і жодних прав... Понад те, деякі зобов’язання та обов’язки, котрі ставить банк перед позичальником, просто вражають. У «кращому» разі – своєю абсурдністю, у гіршому – очевидним порушенням прав і свобод людини, які гарантує Конституція.
Спочатку – про перший договір на транспортний засіб. «Тут маємо цікавий пункт про те, що текст договору є конфіденційним, його не можна розголошувати, показувати третім особам без попередньої письмової згоди банку, – цитує О. Гедз. – А з іншого боку, є умова, що, уклавши договір, позичальник дає згоду банку передавати права й обов’язки того самого банку за цим договором третій особі без отримання на це згоди позичальника. Тобто позичальник не має права передавати ці відомості, а банк може “поділитися”такою інформацією із, наприклад, колекторськими фірмами. Водночас закон гарантує захист будь-якої персональної інформації, тож надавати її колекторам незаконно! У Законі “Про банки та банківську діяльність”це передбачено таким поняттям, як “банківська таємниця”. Також банк нібито має право звертатися по інформацію щодо фінансового становища до третіх осіб, які пов’язані з позичальником сімейними, особистими, діловими, професійними чи іншими відносинами. Ця умова також незаконна.
Не менш цікаві речі є і в документі про кредит на купівлю телевізора. Наприклад: “Протягом дії цього договору без письмової згоди кредитора: не отримувати кредити в інших банківських (небанківських) установах; не виступати гарантом чи поручителем щодо зобов’язань третіх осіб; не обтяжувати своє майно будь-якими зобов’язаннями”. Ці пункти – обмеження прав людини, але саме за це вам можуть нарахувати штрафні санкції! Далі – “Позичальник відповідає перед кредитором по зобов’язаннях усім майном та коштами”. Це, як-то кажуть, без коментарів!»
Хочемо–і заберемо!
Такі умови видаються вам безглуздими? Однак вони справді прописані в договорах, під якими стоять підписи позичальників, а в разі їх недотримання на клієнтів банку очікує штраф. І не тільки.
«От, наприклад, пункт, у якому йдеться про право банку вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту згідно з вимогами договору та/або кредитного договору і сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за нього в бік зменшення у порядку, визначеному в шостому розділі договору, де подано перелік таких випадків, – вказує юрист. – Наприклад, якщо банк виявить якісь порушення (нецільове використання коштів, порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов’язань), то може вимагати дочасного повернення кредиту. Загалом ці умови ще нормальні. Але маємо й таке: банк може змінити термін повернення кредиту, якщо, скажімо, людина потрапила в ДТП. Тобто йдеться про пункт втрати предмета застави або зменшення його вартості. Тож якщо сталася аварія (навіть не з вини позичальника), то він повинен повідомити про це в банк, а той, відповідно, має право вимагати у клієнта, аби той повернув кошти. Крім того, банк ще й зобов’язує укладати договір страхування, тобто позичальник зобов’язаний заплатити за страхування транспортного засобу (вигоду від цього отримує, звісно, банк). Таким чином унаслідок ДТП банк забирає суму страховки та ще й може вимагати дочасного повернення кредиту. До слова, як і в разі, коли людина захворіла чи втратила основне місце праці».
Знаходимо ще й пункт, за яким банк має право вилучити в позичальника продукцію, яку той придбав за рахунок коштів кредиту, без отримання на це згоди позичальника та відповідного судового рішення. Тож людина користувалася авто, а банк може його забрати. Причому немає жодних застережень стосовно того, коли таке може статися. Тобто банк хоче – позичає гроші, хоче – забирає авто. А ще за бажання будь-якої миті може відправити своїх працівників до позичальника додому, щоби ті перевірили, чи за призначенням він використовує наданий кредит і в якому стані предмет кредиту… І таких деталей у договорах безліч.
Правосуддя по-банківськи
Вкінці кожного договору є також пункт, у якому вказано, що сторони ознайомлені з умовами договору, погоджуються з ними і не мають до них жодних застережень. Тож юристи радять позичальникам ретельно перечитувати кожен пункт, проконсультуватися з правниками, аби точно знати, які ризики очікують при укладанні кредитної угоди.
Адвокати навіть із великим досвідом із труднощами пригадують випадки, коли звичайному клієнтові вдавалося виграти позов у банку. Великим компаніям – так, а якомусь обивателю… Тим паче, що в деяких договорах прописано дуже цікавий нюанс – як потрібно вирішувати спірні моменти.
«У договорі на споживчий кредит передбачено, що всі спори, які виникають, вирішують не в судовому порядку, а в третейських судах, які створюють різні організації, – каже Оксана Гедз. – Раджу не погоджуватися на таке положення, тим паче коли йдеться про третейський суд при Асоціації банків України. Очевидно, що ці структури банківські і вирішуватимуть спори на користь банку».
Передусім, як кажуть фахівці, ситуація, що виникла з кредитуванням в Україні, базується на недосконалій банківській системі. Врешті, це засвідчив 2008 рік, коли фінансові установи просто не витримали кризової атаки. Причому відголоски того краху відчуваємо й сьогодні. Наприклад, 60% слухань, які відбуваються у районних судах міст, стосуються позовів банків до клієнтів із вимогою стягнути заборгованість (чи не поплатилися банки за власну жадібність, коли самі ж «малювали» людям довідки про доходи?). А ще до цього можна додати зовсім недосконале законодавство і закони, які захищають споживача…
До слова, законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг», який нещодавно ветував Президент, передбачав цінні для позичальника пункти. Наприклад, обов’язкове надання кредиторами повної інформації про всі ризики. Весь текст договору мали друкувати однаковим шрифтом і кеглем – жодної «дрібної» інформації, яку складно прочитати, тощо…
Наразі ж доводиться покладатися лише на свою пильність і обачність, аби у ворота вашого гаманця було забито якомога менше голів від форвардів із банку…
