Навколо цих питань точилася дискусія у редакції «Інформатора». У розмові взяли участь депутат Львівської обласної ради Ірина Сех, депутат Львівської міської ради Віра Лясковська, лікар відділу комунальної гігієни Львівської обласної санепідемстанції Ігор Стельмах, головний спеціаліст управління екології та природних ресурсів Львівської області Богдана Зобків.
Зона лиха
– Що сьогодні відбувається на звалищі у Грибовичах?
І. Стельмах: Хочу нагадати, що його було облаштовано 1949-го. До кінця 1990-х років воно діяло майже безконтрольно – було таким собі місцем, куди викидали все, що заманеться. Туди вивозили навіть небезпечні промислові відходи, а потім чомусь там створили небезпечні гудронні ставки... У липні 2006 року обласна рада ухвалила рішення №49, яке доволі ґрунтовно і детально визначає основні заходи, котрі значною мірою мали сприяти покращенню екологічної ситуації як на прилеглих територіях, так і на самому звалищі. Це були перші кроки, спрямовані на зменшення негативного впливу на довкілля. Раніше було передбачено необхідність очистки та нормального збору інфільтрату (а не те, що маємо, – переповнені відходами ангари, котрі становлять небезпеку довкіллю). Серед необхідних заходів було передбачено збір біогазу, припинення його спалення, часткову рекультивацію вже заповнених меж звалища, вирішення проблем із гудронами. Натомість в обласній адміністрації надалі тривають наради – знову обговорюють, що ж робити з тими кислими гудронами.
Єдине, що, на думку санепідемслужби, позитивно впливає на вирішення проблеми, – те, що населення прилеглих сіл забезпечили централізованим водопостачанням із водогінних мереж Львова. Але чомусь у цьому рішенні забули велику частину міста Дубляни, яка прилягає до Великих Грибовичів. Досі не завершено робіт із водопостачанням села Малехів. Та завжди виявляють, що десь щось недопрацювали... І ми зазначаємо, що ця проблема перебуває у площині діяльності Львівської міської ради.
– Які зміни відбулися на самому звалищі?
І. Стельмах: Порівняно з кінцем 1990-х років, зміни, хоч і невеличкі, але є. Передусім хотів би відзначити, що постійно створюється запас ґрунту, бо основна технологічна вимога – знешкодження відходів і перешарування їх інертним матеріалом. На жаль, це не планомірна робота, коли б закладали запас ґрунту на роки... Та, на щастя, триває підготовка до Євро-2012 і будівництво аеропорту, тож з’явилася значна кількість землі, яку звозять на звалище. А що робити, коли будівництво припиниться? Смітник необхідно доукомплектувати технікою – бульдозерами, катками, але досі цього не зроблено.
Останні наші відвідини звалища відбулися спільно з представниками депутатського корпусу – і було проведено дуже важливу розмову. Річ у тім, що частину смітника перетворили на якийсь незрозумілий бізнес-проект, де триває масова вибірка вторинної сировини. Причім тепер ситуація гірша за ту, яку я бачив два роки тому. Необхідний повний контроль усього, що завозять на звалище, – натомість будка на в’їзді перевернута, шлагбаум перекинуто. Я питаю у працівників, чому немає контролю, – а вони відповідають, мовляв, зима, складно за всім встежити…
Однак роботу ЛКП «Збиранка», що працює на звалищі, я не оцінював би як незадовільну. На тих можливостях, які в них є, вони все ж таки працюють, навіть із відбором вторинної сировини. Хоча вся сировина, вибрана нелегально, повертається до Львова.
– Чи є загроза екологічної катастрофи для Львова?
Б. Зобків: Говорити конкретно про загрозу екологічної катастрофи я не можу. Наразі питання звалища перебуває на етапі розробки. Це складна проблема – і наше управління працює над цим.
Підпільний бізнес на смітті
– Коли було закрито звалище?
І. Сех: 2003 року постановою головного санітарного лікаря області звалище закрили. Але його проблема залишається серйозною, оскільки воно є найбільшим в Україні й одним із найбільших у Європі. Протягом багатьох років обласна рада прийняла багато ухвал – жодної з них не виконано. Є і рішення №49, у котрому було передбачено низку комплексних заходів, – їх, на жаль, виконують мінімально. Окремим рішенням обласна рада визнала невиконання цього рішення і рекомендувала звернути на це увагу міського голови Львова (йдеться про персональну відповідальність за розробку проекту поетапної рекультивації території звалища). Ми звернулися до обласної прокуратури з проханням дати правову оцінку дій посадових осіб Львівської міської ради щодо невиконання низки рішень сесій. Сьогодні ситуацію ускладнює те, що на звалищі є ставки з кислими гудронами. Ніхто не вивчав, як діє ця речовина, таких досліджень взагалі не існує.
Маємо постанову головного санітарного лікаря області, який зробив усе належне. Маємо рішення органів місцевого самоврядування, яких не виконують, і маємо виконавчу владу, яка самоусунулася від вирішення цієї проблеми. Ситуація
складна – тому я як голова екологічної комісії облради ініціювала кілька засідань, аби зрушити проблему з місця. Далі ми звернулися до центральної влади, аби визнати звалище зоною екологічного лиха, – жодної відповіді не отримали. Тепер ми звернулися до обласної ради з проханням передбачити у бюджеті кошти, потрібні для робіт із рекультивації звалища. У цій ситуації бачимо, що ніхто «згори» нам допомагати не збирається, – тому представницька влада повинна змусити виконавчу владу діяти.
Ми були на звалищі взимку – і тоді ситуація там видавалася трохи кращою, бо не було смороду. Проте ми бачили, що там діє підпільний сортувальний завод. Звісно, потрібно впорядковувати смітник, і є охочі забрати сировину, – але що робити з самим «тілом» звалища? Цим займатися ніхто не хоче.
– Отже, добрі справи роблять у незаконний спосіб?
І. Стельмах: Коли ми були там із перевіркою, керівника ЛКП оштрафували за порушення норм експлуатації звалища та правил його утримання, було винесено відповідну постанову. Міська санстанція повідомила мені, що постанова виконується і вжито заходів щодо припинення незаконної діяльності.
І. Сех: Нагадаю, що із різних джерел було виділено
17,4 млн грн на розбудову соціальної інфраструктури області. Частково виділяли гроші на певні дослідження – але їх не довели до кінця. Нам потрібно, щоби такі досліди логічно завершувалися державною екологічною експертизою, аби цей екологічно небезпечний об’єкт отримав статус зони екологічного лиха. Ми маємо результати лише за кількома показниками – скажімо, феноли перевищують гранично припустимий рівень у 7890 разів!
І. Стельмах: Це у спостережних свердловинах, які розташовані на межі «тіла» звалища. Сам смітник – наче «пиріг», у якому ви знайдете що завгодно!
І. Сех: Далі – нафтопродукти: перевищено припустимий рівень у 325 разів, ртуть – у 12 разів. У криницях Малих Грибовичів рівень фенолів перевищує норму у 852 рази! Ми проводили спільне засідання міської й обласної рад, а мер Львова жодного разу протягом чотирьох років не прийшов на сесію обласної ради. Однак тепер відбудеться доопрацювання спільного документа – подаватимемо його на експертизу. На жаль, бачимо, що станція переробки інфільтрату не відповідає проекту. Вона не запущена, працює у експериментальному режимі. А за такої кількості відходів потрібно багато таких станцій.
В. Лясковська: На цю станцію «викинули» 5 млн грн – і можна уявити, які гроші пішли «у тінь». Дехто вже постраждав за «відкати», котрі давали у цій справі. Але, на мою думку, правоохоронці мали б діяти жорсткіше.
Звісно, одна станція нічого не вирішить, бо їх потрібно щонайменше чотири. На жаль, є і негативні наслідки того, що головний санітарний лікар закрив звалище, яким користується не лише Львів. Також він не дав пропозицій на наступні роки, не спонукав законними методами до організації тендера на нове місце... Хоча завдяки закриттю на звалищі хоч щось почали робити.
Сьогодні найрезультативнішим є проведення дегазації території та значне зменшення забруднення повітряного басейну, який раніше переміщався на найближчі села. Фірма «Гафса» виконала ці роботи на «п’ятірку». На 3/4 території «тіла» звалища проведено колосальні роботи. На жаль, немає ефективного механізму використання газу для економічних потреб, бо його виробники не мають права цього робити доти, аж доки експлуатацію прийме відповідна фірма.
Так-от – і це досягнення ми спромоглися сплюндрувати! Ірина Сех уже розповідала, що на тих місцях, де виконано важливі очисні роботи, працює нелегальна фабрика. Фірма «Гафса» вкрила «тіло» звалища глиняним замком, виконавши перший етап рекультивації. Вона бере на себе всі роботи із рекультивації на 1 млн грн (інші підприємства пропонували це зробити щонайменше за 3 млн). Фірма готова встановити сортувальну лінію, яка працюватиме стільки, скільки потрібно, і має дуже хороший проект, який для багатьох виявився небажаним. Тому що для тих, хто організував нелегальну роботу із відбору вторинної сировини, цей проект становить серйозну загрозу. Ось тому почали пускати бульдозери по глиняному замку, знищили його поверхню, пошкодили труби. Мало сказати, що на звалищі немає господаря, – там надто багато шахраїв.
– Що робить міська влада, аби вирішити цю проблему?
В. Лясковська: Ми зустрічалися з мешканцями навколишніх сіл, говорили про рекультивацію та про те, що потрібно чотири-п’ять років, доки буде знайдено іншу ділянку під звалище. Нам не вдасться залишити це звалище таким, як воно є тепер. Його повинен взяти той, хто збудує сортувальний завод і впорядкує територію, ще й заробить на цьому.
Тема гудронів також дуже непроста. Важливо отримати державні субсидії для проведення рекультивації. Це велике нещастя, яке спричинила діяльність державного підприємства, – і його самотужки подолати неможливо. Тут усе розпочиналося саме з гудронних ставків, а не зі звалища. Тепер на цих озерах знову спрацювала мафія, яка роздерибанила наш нафтопереробний завод – і ці гудронні ставки використала як заставу у своїх судових схемах. У результаті гудрони мають викинути і залишити нам у такому вигляді, у якому вони є тепер. А територію заводу з усіма ділянками передадуть новим власникам. Це вже знають усі. На жаль, ні обласна, ні міська влада жодної участі у цих судових процесах не бере. Треба зупинити ці процеси і відкрити кримінальні справи проти фірм, які у нас на очах знищили нафтоперегонний завод. Мене найбільше болить, що нас головами штовхають у ці гудрони, а ми мовчимо!
Ми дійшли згоди з комісією обласної ради і вирішили звернутися до Кабміну, щоби цільовим призначенням нам виділили кошти на звалище. Негайно повинна долучитися наша обласна прокуратура. Ми мусимо спонукати їх через Кабінет Міністрів, бо розрухати нашу прокуратуру наразі неможливо.
Б. Зобків: Насправді це вагомі й болючі проблеми. У нас триває опрацювання всіх матеріалів щодо звалища, де справді відбувається незаконна діяльність. Це питання слід вирішувати.
– Що робитиме обласна влада?
І. Сех: Хочу додати, що наша комісія зверталася до медичного університету й управління охорони здоров’я, аби провести обстеження стану здоров’я мешканців прилеглих до звалища сіл. Наш медичний університет відповів, що, на жаль, генетичні захворювання й вади розвитку у тих селах трапляються частіше, ніж у середньому по області. Тут уже можна говорити про екологічне лихо.
Сьогодні нам потрібно працювати у всіх напрямах. Ми звертатимемося до центральної влади – враховуючи проведення у Львові Євро-2012, мусить бути державна підтримка вирішення проблеми звалища. Ми звертаємось і до правоохоронних органів, бо прокуратура не повинна спостерігати за цим – а вона зайняла саме таку позицію. Заходи прокурорського втручання щодо незаконної роботи звалища повинні бути обов’язково.
Грибовицьке звалище загрожує Львівщині екологічною катастрофою, про яку виконавча влада воліє мовчати
Наша місцева виконавча влада мусить шукати нову ділянку під звалище. Нарешті виконавча влада міста починає щось робити. Реальних інвесторів немає, наразі тривають тільки безпредметні розмови. Ми ж готові слухати інвесторів, проводити прозорі інвестиційні конкурси проектів.
І. Стельмах: Підтримую Віру Лясковську. Я розділив би проблеми звалища на стратегічні й тактичні. Стратегічні – це те, що втрачено стільки часу стосовно вибору нової ділянки й прийняття рішення будувати сміттєпереробний, сміттєспалювальний чи якийсь інший завод. На місцевому рівні це має затвердити законодавчий документ. Водночас необхідна тактика заходів, про які говорила Ірина Сех, – потрібно довести до ладу хоча би станцію переробки інфільтрату, припинити все те, що не передбачено технологічними та санітарними вимогами. Потрібна надійна технологія знешкодження гудронів, наразі ж тривають тільки розмови.
В. Лясковська: Дуже важливо мати об’єктивне бачення ситуації, а в нас його немає. Питання екології – проблема номер один. Тільки після її вирішення можемо говорити про комплексну експертизу, яку повинні зробити фахівці. Далі – якщо хтось має надію на станцію з переробки інфільтрату, то я її не маю. Але дай, Боже, щоби вона хоч трішки, разом із тими двома старенькими асенізаторськими машинами, розчистила звалище. Після того, як включили на вагу, ЛКП «Збиранка» отримала змогу закуповувати щороку на 2 млн грн хімікатів. Якби всі ці цеховики почали офіційно працювати на звалищі, то в нас не було б проблем, бо тоді з’явилася б і техніка. А сьогодні ми не експлуатуємо звалище, а крадемо з нього все, що можна.
– Коли ж закриють сміттєзвалище?
Б. Зобків: Звісно, потрібні якісь зрушення у цьому питанні – але тільки за умови, коли всі одностайно над цим працюватимуть. А конкретно сказати, коли це буде зроблено, складно.
І. Стельмах: Закриття звалища – це довічний процес. Навіть коли воно рекультивоване, у товщі ґрунту залишаються отруйні речовини, смітник «дихає». Все одно там має залишитися підприємство, яке буде вести звалище до повного приглушення його діяльності – і триватиме це щонайменше 40-50 років. Нормативи визначають термін рекультивації у 20-25 років, але враховуючи, що Грибовицьке звалище втричі перевищило свій ресурс експлуатації, я вважаю, що для цього потрібно чотири десятиліття.
