До цього дня необхідно надати цивілізованого вигляду законодавчій базі й почати нарешті її дотримуватися. Що ж стоїть цьому на заваді? Як правильно вирішити долю землі, щоби не постраждали українці?
Щодо цих питань у редакції «Інформатора» дискутували депутати Львівської обласної ради Михайло Блавацький (ВО «Свобода»), Микола Кадикало («Фронт змін») й Олег Баран (Партія регіонів).
Кому це вигідно?
– Чи потрібне скасування мораторію на продаж землі?
М. Блавацький: Вважаю, що це недоцільно і не на часі. Ми проти скасування мораторію, бо для цього немає відповідної законодавчої бази. Загалом в українських нормативних документах є стільки питань, що через них наша держава може взагалі залишитися без землі. У Конституції написано, що земля є об’єктом права власності українського народу. Тож насамперед щодо таких питань ми повинні радитись із самими українцями. Доки у Верховній Раді бізнес і олігархи ухвалюватимуть такі закони, доти матимемо великі сумніви, що ці нововведення діятимуть в Україні як у цивілізованих державах.
Усі знають, що до одного закону протягом тижня можуть внести і прийняти 40 доповнень і змін. Вважаємо, що так теперішні депутати чинитимуть і з законами про землю, – а це велика загроза для держави. Ризикуємо втратити те, що є найбільшим багатством кожного українця. Ми – аграрна країна, й у нас повинне розвиватися сільське господарство. Але держава довела до того, що ми не маємо виробництва сільськогосподарської продукції та переробної галузі, а все завозимо. Живучи на найбагатших і найродючіших землях світу, ми дійшли до того, що гречку закуповуватимемо в Китаї. На сході України зупиняються хлібопекарні, бо немає борошна. Навіщо пропонують ввести мораторій на вивіз зерна з України? Але ж ми живемо у цивілізованому світі, ми вступили до СОТ і не повинні робити таких кроків! Кошти, які мали б піти на розвиток сільського господарства, контролює держава – це 15-16 млрд гривень. Куди ці гроші йдуть? Ми категорично проти припинення мораторію – спочатку потрібно провести в якомусь окремому регіоні України пілотний проект, показати людям, як діятиме цей закон, який від нього буде ефект.
М. Кадикало: Почну з Конституції України, у ст. 14 якої зазначено, що земля є національним багатством українського народу і повинна перебувати під особливою охороною держави. На мою думку, земля є тим багатством, яке реально залишається в руках українського народу. Питання зняття мораторію дуже важливе для українців. На жаль, сьогодні воно існує лише у політичній площині. Нам необхідно приймати законодавчі акти для врегулювання цих питань. Але якщо проаналізуємо ситуацію хоча б від 2000 року, то побачимо, що справді були укази Президентів про розробку нормативних документів. На жаль, закони про ринок землі та земельний кадастр протягом тих років тільки «мусолили» – конкретних результатів немає. Земельний і Цивільний кодекси потребують доопрацювання у тих частинах, де йдеться про зняття мораторію. Потрібно визначити процедури користування землею, її передачі, продажу.
Я не заперечую проти зняття мораторію на продаж землі, але все мусить відбуватися прозоро і відповідно до чинного законодавства. А щодо цього, на жаль, маю великі сумніви. Сьогодні доступ до самої бази даних щодо землі має визначене коло людей, які володіють великими фінансовими ресурсами. Це також і правоохоронні органи, котрі можуть витребувати таку інформацію. А проста людина не може нічого дізнатися про ділянки та їх цільове призначення.
Як передбачає Конституція, земля повинна залишитися у власності українського народу. Лише в особі держави має відбуватися регулювання питань обороту сільськогосподарської продукції. Неможливо допустити, щоби сільськогосподарські землі перепродували й обмінювали без відома держави. Не можна допускати корупційних схем і вилучення земель із власності українського народу. На моє переконання, цільове призначення сільськогосподарських земель повинне таким і залишатися. Ми вже казали, що Україна є аграрною державою. Це дозволяє нам вийти на світові ринки з конкурентоспроможною сільськогосподарською продукцією. Сьогодні маємо фантастичну можливість зробити це на землях, котрі бездарно розпаювали у 1990-х роках, – тепер вони заростають бур’янами. Ми маємо шанс відродити сільське господарство! При знятті мораторію на продаж власники наділів повинні відповідно їх використовувати. Тобто необхідна конкретна відповідальність власників землі на випадок, якщо вони не обробляють ділянок – аж до вилучення землі державою.
Навіть попри дію мораторію, оборот наділів відбувається у певних колах через приховані схеми. На 2000 рік наші колишні сільськогосподарські підприємства отримали більш ніж 88% усіх договорів оренди – а сьогодні ця цифра становить лише 41,3%. Нині так звані «інвестори» уклали договорів оренди на 44,5% земель, а 2000 року їх було лише 8,6%.
О. Баран: На мою думку, Україна повинна прийти до продажу землі – і що швидше, то краще. Позицію Президента і прем’єр-міністра щодо цих питань ми підтримуємо, бо мораторій справді потрібно знімати. Головне – не ошукати людей, щоби селянин отримав за свій земельний пай відповідні кошти. Сьогодні ситуація така, що на велику частку земель немає претендентів, бо власники наділів, люди старшого віку, вмирають і земля ні за ким не рахується. Їхні діти не можуть переоформити того паю на себе, бо бракує коштів. Мораторій потрібно знімати, але необхідно, щоб у державі почався економічний розвиток, щоби люди відчули себе фінансово спроможними, зрозуміли реальну вартість землі. Хочемо ми того чи ні, в Україні з’являться фірми, які називатимуться українськими, але всі знатимуть, що вони належать, скажімо, американцям. Тому, щоби не обдурити людей, потрібно прийняти два закони – про ринок землі та про земельний кадастр.
М. Блавацький: Я багато в чому не погоджуюся стосовно земельного закону – він недолугий і в ньому є окремі статті, що суперечать можливості людей викупити земельні ділянки. Дві третини власників земельних паїв – люди пенсійного і передпенсійного віку. Вони не бачать себе господарями землі, їм байдуже, що з нею буде. Вони хотіли б отримати за неї хоч якісь кошти, щоби допомогти своїм дітям. У такому разі ми залишимося рабами на рідній землі – і це страшно.
Оренда землі іноземцями сьогодні вже призвела до того, що вони викачують із неї все і роблять пустелю. Ще років два-три – і в нас не залишиться родючих земель. Сіють тільки ріпак і пшеницю – те, що приносить найбільше грошей. Якщо держава втратить справжній контроль над землею, ми залишимося жебраками. Наразі закон не готовий – спочатку треба говорити з народом, із фахівцями. Економічна криза в державі поглиблюється – і якщо не дати українцям робочих місць у сільському господарстві, ми з неї довго не вийдемо. Людям потрібна робота – а щоби переробити гречку, наші виробники їздили у Хмельницький, бо в нас у області немає жодного переробного заводу. Отже, із законом треба бути дуже обережним, бо скасування мораторію становить загрозу українській державі.
М. Кадикало: Я погоджуюся, що прийняття цих законів має відбутися на підставі громадського обговорення та пропозицій фахівців. Це питання не можна вирішувати тільки у стінах парламенту, де відстоюватимуть інтереси того чи іншого угруповання. Ці закони мають бути для всіх українців. Необхідно створити також державну агенцію, яка виконуватиме функцію регулятора земельних питань.
Земельні оборудки тривають
– Які порушення законодавства про землю найбільш поширені в Україні?
М. Блавацький: Робота над земельним кадастром розпочалася ще за радянських часів, але, мабуть, нікому це не було вигідно. Не маючи конкретних координат земельних ділянок, можна пересувати їх межі. Відсутність закону про земельний кадастр дає можливість реалізувати певні схеми маніпулювання земельними ділянками. Якщо комусь виділяють землю, то в натурі селянам не показують, де чий наділ розташований. Це вигідно олігархам при владі, які спеціально доводять країну до зубожіння. Багатії зацікавлені в тім, щоби землю не обробляли, аби вона заростала бур’яном – потім вони її за безцінь заберуть. Це вигідно окремим головам сільських рад, де багато наділів залишилося без господаря. Фальшиві інвестори користуються цією землею, а держава від цього не отримує нічого, бо гроші забирає в кишеню голова сільради.
Закони слід приймати такі, як у цивілізованих країнах, як у Бельгії та Німеччині, де 60% землі належить державі. Як тільки її починають погано використовувати, втручається влада, орендаря штрафують – і він мусить довести наділ до порядку. А в нас безкарно можна робити будь-що. Доки держава безконтрольно роздаватиме кошти олігархам, до того часу в нас не буде змін на краще. Кількість врожаю зменшуватиметься, землі знищуватимуть. Ми вже дійшли до того, що не маємо молока і м’яса, бо ніхто не хоче цим займатися! Люди зневірилися, адже за молоко їм платять менше, ніж коштує вода.
О. Баран: Вважаю, що саме в цьому і є суть проблеми – потрібно щось змінювати в державі. Справді, на багатьох сільських голів уже просто немає ради, тому потрібно закінчувати безладдя правовими нормами, які повинні набути чинності зі зняттям мораторію. Якщо все зробити фахово, думаю, це дасть позитивні результати. Нам треба перейняти досвід країн, які вже пройшли цей етап, і адаптувати його до наших умов. Тут є перспективи.
М. Кадикало: Стосовно порушень, то я хотів би додати, що жадоба певних сільських голів збагатитися дає можливість вилучати будь-які землі сільськогосподарського призначення. Органи місцевого самоврядування часто вдаються до порушень – і ось на торішній ріллі вже стоїть автозаправка. Відповідно, багатій легко може позбавити селянина можливості вирощувати сільгосппродукцію навіть на його ж полі. Неодноразові випадки, коли підприємці вдаються до самозахоплення сільгоспземель і безкарно ними користуються, не сплачуючи ні копійки.
М. Блавацький: Все, про що ми говоримо, – це зміни цільового призначення. Якщо землю скуповуватимуть (а в законі не сказано, що не можна змінювати цільового призначення), то можна уявити, скільки до того закону понаписують доповнень. Наступна велика проблема – в нашій області не працює Державний земельний кадастр, який уже давно мали прийняти. Хто багатший, той не має проблем із отриманням ділянок. Простих людей обдурюють, а потім узаконюють цей обман навіть рішеннями суду. Якщо віддавати землю в оренду, то люди повинні за це отримувати відповідні кошти, а не той мізер, який платять сьогодні. Величезна кількість чиновників отримують зарплату незаконно, бо вони продають і землю, і свої послуги. Щоби сьогодні отримати державний акт на землю, начальник районного управління земельних ресурсів возить із собою в багажнику авто цілий сейф і видає акти, оглядаючись на всі боки, щоби його не зловили з хабарем. Цих схем ніхто не хоче сьогодні міняти, бо це всім вигідно. Риба гниє з голови – і якщо «згори» сказали нести гроші й робити так, то вони так і чинять.
М. Кадикало: У нас була інспекція з контролю за використанням та охороною земель, яка проводила перевірки, уповноважена карати порушників, але вона сьогодні бездіяльна і фактично розформована. Якщо нині я схочу порушити земельне законодавство, то ніхто жодних заходів щодо порушника не застосує.
О. Баран: Усе це так. Але я хотів би зазначити: у своєму виступі голова Держкомзему Микола Калюжний заявив, що нормативну ціну одного гектара землі 2011 року буде збільшено вдвічі – до 25 тис. грн. Тобто в цьому напрямі є певні зрушення.
М. Блавацький: Думаю, саме тут починається наступна схема, за якою олігархи скуплять землю, а потім виставлятимуть її на продаж. 25 тисяч гривень – це не справжня ціна землі, адже у Європі гектар коштує 25 тисяч євро.
М. Кадикало: 25 тис. грн для наших чорноземів – недостатня ціна. Європа на сьогодні не має таких земель, як Україна. У радянські часи тут використовували пестициди й отрутохімікати, але за останні роки наші люди не мали грошей на міндобрива – і земля очистилася природним чином. Відповідно, у нас величезний потенціал для вирощування екологічно чистої продукції. Цього немає у Європі – в Голландії вирощують помідори й огірки на хімічних засобах. Наші чорноземи є об’єктом зацікавлення європейських інвесторів, які хочуть скупити землю, яка дозволить харчуватися екологічно чистими продуктами, вирощуючи їх в Україні.
О. Баран: Я вважаю, що ціна у 25 тисяч гривень за гектар все ж краща, ніж 11 тисяч, як було досі. Держава додатково отримає більше податків і коштів у бюджет. Наступне – ринок землі повинен бути максимально прозорим і відкритим. Тоді власник сам вирішуватиме, яку ринкову ціну встановлювати, бо ми живемо за ринковими відносинами. Це питання має бути максимально уважно відрегульовано, щоби всі учасники процесу були задоволені.
М. Блавацький: Я все ж переконаний: після скасування мораторію землю скуплять за півроку. Гляньте, що коїться у світі: долар падає, євро теж нестабільний. Все йде до скуповування найкращих українських земель – і люди, які це зроблять, стануть найбагатшими у світі. Ймовірно, буде використано одну із шахрайських схем, у якій постраждають прості українці – ми навіть можемо втратити державу.
М. Кадикало: Погоджуюсь із цим і хочу зазначити: хто володітиме нашою землею, той володітиме нашою державою. Тому держава зобов’язана стати регулятором у цих процесах. Ми не повинні більше допускати того, щоби багаті люди скуповували наділи за безцінь і використовували, скажімо, для житлового будівництва. Тому перепродаж землі слід заборонити щонайменше на десять років і не змінювати цільового призначення.
О. Баран: Думаю, нормативні документи буде опрацьовано так, щоби земельна реформа пройшла успішно.
М. Блавацький: А я вважаю, що фахівці зі сільського господарства розуміють: ефективність аграрного комплексу залежить не від форми власності на землю. Держава повинна схаменутися і ще раз поспілкуватися з народом, з нашими авторитетними спеціалістами. Двічі і тричі ставати на ті самі граблі не можна.
