Кількість комунальних аптек у Львові не відповідає потребам мешканців. І ці останні бастіони соціального захисту перебувають сьогодні під загрозою знищення. У безжальному світі ринкових відносин перемагає сильніший. Але ж навіть у капіталістичному суспільстві існують чіткі моральні засади.
Чи діють вони сьогодні в Україні, зокрема у Львові? Хто забезпечить найнеобхіднішими медикаментами соціально незахищені верстви населення – тих, хто нині не живе, а виживає? Ці питання стали темою зустрічі в редакції «Інформатора» депутатів Львівської міської ради Юрія Кужелюка («Україна соборна»), Андрія Рікоти (ВО «Свобода») і депутата Львівської обласної ради Богдана Чечотки («Фронт змін»).
Комусь аптеки заважають…
– Куди зникають комунальні аптеки?
Ю. Кужелюк: Я хочу дати оцінку роботі аптек як користувач, бо всі ми хоча б раз у житті стаємо їхніми клієнтами. На жаль, немає людини, яка не хворіла б або не купувала б ліків для своїх близьких. Справді, ситуація з аптеками у Львові все більше ускладнюється. Хочу нагадати, що депутати обласної ради минулої каденції чинили спроби «роздерибанити» ті заклади, котрі залишилися. Я про це добре знаю, бо тоді став на підтримку працівників аптек у цьому протистоянні. Проблема виникла через те, що в місті залишилося небагато комунальних аптек, а у приватних немає всіх лікарських форм, необхідних для хворих. Там не роблять мікстур, крапель та інших засобів, які лікарі прописують для виготовлення й отримання безпосередньо в аптеці. У приватних закладах пропонують значно дорожчі готові форми. Ще й всіх нас оточує величезна реклама медпрепаратів, що спонукає хворих до самолікування. Зазвичай рекламують дорогі засоби і, відповідно, малозабезпечені люди не мають змоги їх придбати, а в лікарів виникають проблеми з лікуванням таких пацієнтів. Не раз трапляється, що людина під впливом реклами приймає якісь дорогі медпрепарати, потім приходить до лікаря, а тому тільки й залишається, що запитати такого хворого, навіщо це було робити, коли є дешевші та значно ефективніші засоби.
На щастя, спроба прибрати аптеки до рук провалилася. Насправді це був задум під гарним приводом об’єднати всі аптеки в одну юридичну особу, начебто щоби покращити управління ними, хоча й так усі ті заклади були прибутковими. А що потім коїться з такою єдиною юридичною особою, ми добре знаємо – швиденько змінюють її статус. Такі ситуації нам уже відомі. Добре, що подібні спроби торік були невдалими і комунальні аптеки залишилися. Якою буде їхня доля надалі – побачимо, адже вони дуже потрібні містові як альтернатива комерційним. Ми бачимо, що громада не має жодного впливу на ті речі, що відбуваються на ринку, і через це ринкові стосунки рухаються не в тому напрямі.
Б. Чечотка: Додам, що ми, нова каденція обласної ради, займаємося цією проблемою, бо її давно загнано у глухий кут. Ми ініціювали розширене засідання комісії, до якої ввійшли представники аптечної корпорації, комітету з контролю за якістю медичних препаратів, голова бюджетної комісії, начальник центрального аптечного складу. Це була доволі велика комісія, і вона прийняла рішення звернутися до голови облради із пропозицією про створення координаційної ради для оперативного вивчення питання аптек і прийняття рішень. Наші комунальні аптеки – єдині, які задовольняють соціальні потреби мешканців. Якщо порівняти ціни на готові ліки та рецептурні форми, котрі виготовляють в аптеках, то між ними є різниця в десятки разів, причому ефективність таких засобів не нижча, ніж дорогих медпрепаратів. Я можу навести як приклад, скажімо, вушні краплі, мазі для лікування дерматологічних захворювань... Причім фінансування дерматологічного відділення лікарні становить суму в межах тисячі гривень, доречно порівняти 50-грамовий тюбик мазі, який коштує
50-60 грн, і півлітрову банку цього ж засобу, який виготовили в комунальній аптеці, вартістю 8 грн! Друге – державні аптеки треба конче зберегти, бо жодна приватна структура не має ліцензії на продаж наркотичних лікарських препаратів. Приватні аптеки й не хочуть за це братися, бо є проблеми з отриманням ліцензії, велика відповідальність та багато інших нюансів. Третє питання – неприбуткові засоби, якими не торгують приватні аптеки, – кисень, закис азоту й інші медпрепарати, котрі є тільки на центральному аптечному складі. Таких постачальників у нас залишилось один-двоє – не більше. Четверте – доступність аптечної мережі у селах області. Я особисто запитував про це у приватних підприємців, і мені відповіли – мовляв, це нерентабельно і ми там ніяких аптек відкривати не будемо. Єдине, що залишилось і ще існує, – комунальні аптеки. Вони йдуть на співпрацю з
ФАПами, дають їм під реалізацію свою продукцію і так дотують медицину, щоб у «глухому» селі бабця не посилала родичів по анальгін до міста. Наразі комерційні аптеки не перебрали цієї функції від комунальних і зовсім не поспішають це робити.
– Чому так?
Б. Чечотка: На попередньому засіданні комісії ми аналізували цю проблему і схильні до думки, що причиною тут є недобросовісна конкуренція. Комунальні аптеки юридично перебувають у жорсткішому правовому полі, ніж приватні. Великі площі, висока оренда й комунальні платежі. Щодо товарообігу, там мусить бути повністю «біла» схема, не може бути постачання за готівку й інших речей, які собі дозволяють у приватних аптеках.
Хочу сказати, що й медичні заклади «долучилися» до ситуації, що виникла. Коли ми заходимо до більшості лікарень, то доки дійдемо до комунальної аптеки, дорогою натрапимо на три-чотири приватні аптечні кіоски. Тут уже, щоби людина таки пройшла далі до комунальної аптеки, мусять бути дуже вагомі причини. Ось такі фактори і спричиняють доволі складну ситуацію щодо аптек.
– Чи змінилися наміри депутатського корпусу облради нової каденції щодо комунальних аптек?
Б. Чечотка: Я не можу говорити про весь депутатський корпус, але у планах нашої комісії – знайти вихід і зберегти комунальні аптеки. До того ж депутат Ярослав Качмарик із бюджетною комісією озвучив бюджет, і там напрацьовують також свій варіант вирішення аптечної проблеми. Коли ми отримаємо підтвердження голови облради, то сядемо разом за стіл переговорів, аби знайти рішення. Нещодавно збиралася аптечна корпорація і закликала нас конче вирішити це питання. Його ще не було озвучено на сесії облради, але в нашій комісії є одностайна думка – соціальну функцію аптек обов’язково хтось повинен виконувати.
А. Рікота: Знаю про ситуацію, яка була за попередньої каденції обласної ради, і про протести керівників аптек. Ішлося про ідею об’єднати комунальні аптеки області в одну мережу. Звісно, потрібно робити серйозні кроки для покращення діяльності таких закладів, аби вони мали змогу виконувати свою соціальну функцію. Але всі знають, що аптеки працюють в умовах ринкової конкуренції із приватними закладами й ефективно виконувати свою функцію їм доволі складно. Стосовно міста, то в рамках нашої комісії опрацьовують ідею створення міських комунальних аптек. Однак у міста немає достатньо коштів – і тому можлива співпраця з приватними закладами, які гарантували б відповідну ціну на певний перелік необхідних медикаментів. Чи, скажімо, створення спільного підприємства з приватними закладами, де місто вносило б у статутний фонд комунальне майно або надавало його на пільгових умовах. Медикаменти, які імпортують в Україну, надходять ексклюзивно через компанії, котрі уклали договори з виробниками, і вони можуть забезпечити найкращу ціну. Зрозуміло, просто відкрити аптеку ще не означає, що вона забезпечить повний перелік необхідних медикаментів. Саме тому чимало обласних комунальних аптек сьогодні мають борги.
– А як залучати приватні аптеки до соціального захисту найменш забезпечених мешканців?
Ю. Кужелюк: У нас багато говорять про виробництво і не звикли говорити про споживача. А ми повинні насамперед бути на боці людей, розуміючи, що виробник також є споживачем, тільки в інших галузях. Власник аптеки приходить до хлібного магазину – і там теж стає споживачем. Наше завдання – встановити баланс. Не можна нічого нав’язати і змусити бізнесмена працювати собі у збиток, бо тоді його справа скоро занепаде. Я погоджуюся, що такі речі треба збалансувати, але комунальна мережа аптек мусить залишатись. Там мають працювати рецептурні відділи, обов’язково повинні бути чергові аптеки, які працюють цілодобово, бо їх у місті залишилось обмаль. Ми повинні не допускати зникнення аптек, бо в нас уже є нехороший прецедент із закладом на вул. Коперника, який був практично другою аптекою-музеєм, саме там винайшли гасову лампу. А тепер вона потроху щезає начебто під приводом реставрації пасажу Міколяша. Нам ще не відомо, що в цьому приміщенні буде, бо зазвичай взнаємо про такі речі, коли всі роботи вже виконано.
Б. Чечотка: Функцію захисту аптек уже давно мала би виконати держава, яка могла б прописати чіткі правила гри. На жаль, цього немає, а фармацевтичний бізнес розвивається хаотично. Тут застосовують «сірі» та «чорні» фінансові схеми. Думаю, що нам після наших форумів уже можна буде виходити на гравців фармацевтичного ринку. Цей ринок є одним із найприбутковіших у світі, а тому дуже складно спілкуватись із фармкорпораціями. Це має відбуватися на рівні найвищих гілок виконавчої влади, такий процес дуже тривалий. Я побоююсь, що за той час, поки ми на все це чекатимемо, втратимо й те, що ще залишилося. Тому перші напрацювання, які запланували, – провести чітку інвентаризацію комунальних аптек, яких у області нараховують 107. Серед них 71 аптека працює нормально, а 36 близькі до банкрутства. Сукупно рентабельні заклади вийшли на прибуток у півмільйона гривень. Це смішно, що комунальна аптека в Миколаєві заробила 4 тис. грн за рік. Але й то добре, бо попереднього року вона взагалі була «в мінусі». Коли держава формувала комунальні аптеки, вони вже планово були збитковими – під ті соціальні функції закладали дотації. На жаль, тепер про це забули – і комунальні аптеки змушені боротися на ринку зі серйозними приватними структурами, які стали певною мірою монополістами. Вони дуже не зацікавлені в тому, щоби хтось заважав їм заробляти великі гроші, не зацікавлені у дешевих ліках. Вже не раз у нас говорили про те, що українців «присадили на голку» дорогих медпрепаратів. Певні «партнерські» стосунки медиків і фармацевтів призводять до того, що хворим часто призначають найдорожчі ліки.
А. Рікота: Погоджуюсь із цим, але проблема є значно ширшою. Це не тільки мережі соціальних аптек, які належать відповідній територіальній громаді. Проблема в державній політиці охорони здоров’я загалом і фармації зокрема. Ця політика повинна змінитися. Але якщо це відбудеться, то нескоро, і тому ми повинні шукати рішення на місцях.
Які аптеки, така й медицина
– А які загалом бачите проблеми соціальної медицини?
Ю. Кужелюк: Найбільші проблеми в тому, що держава декларує величезні пільги, які абсолютно не підкріплені жодними фінансовими джерелами. Якщо в нас було 48 пільгових категорій громадян, які мають право отримувати ліки за півціни, а тепер до них додали ще три категорії, то труднощі з оплатою таких засобів лише зростають. Величезні проблеми є із забезпеченням препаратами онкохворих, літніх людей із хронічними недугами, котрі постійно перебувають у лікарнях і потребують великої кількості медикаментів. Про соціальну медицину тільки починаємо говорити у світлі теперішнього реформування. Нам вкрай недостатньо одного хоспісу – їх має бути принаймні три на область і хоча б три геріатричні центри.
– Чи виконує ще свої соціальні функції гуманітарна допомога?
Б. Чечотка: Гуманітарна допомога ще є у Львівській області. У нас дванадцять лікарень зареєстровані в Кабміні як її отримувачі. Вони можуть одержувати допомогу напряму, навіть оминаючи «Червоний хрест». Також є гуманітарні місії – постійні та тимчасові. Той самий «Червоний хрест» постійно завозить «гуманітарку», і її розподіляють поміж установами Львова та районів. Нещодавно відбулася презентація Фонду Алли Мазуренко, українки, яка померла в Канаді, а всі свої статки заповіла на закупівлю медтехніки для дитячих медустанов. Зокрема у Львові отримали майже на 800 тис. грн високоточного обладнання для дитячих лікарень.
Ю. Кужелюк: Оскільки я тривалий час був у бюджетній комісії міськради, то добре знаю, що основна проблема медицини – її фінансування. У теперішньому стані ця галузь не може залишатись, необхідні реформи. Щодо фінансування наш бюджет перетворюється на касу виплати зарплат. Медицина й освіта займають до 70% бюджету Львова, а в цих відсотках найбільше становить заробітна плата. Більше ні на що немає ресурсів. Держава хоче бути доброю – встановлює нові пільгові категорії, але чомусь не дає під це фінансування. Тому органи місцевого самоврядування стають «поганими», бо не можуть забезпечити цих пільг. От і в результаті ніхто не може отримати тієї медичної допомоги, на яку держава мала би дати гроші пільговику. Також є психологічний фактор. Ми вже говорили про геронтологію, і хочу нагадати, що ми виявили кричущі факти, що стосуються геріатричного центру у Львові на вул. Медової Печери, 71. Як виявилося, було цинічне бажання нахабно й незаконно відібрати частину його території. Місцева влада навіть не знала про такі наміри, а певні особи за розпорядженням колишнього губернатора намагалися «відрізати» шматок землі для себе.
Ніхто не знає, де доживатиме віку, і хоча б тому слід було б подумати, що кожен із нас може потрапити в таке місце. Подивіться, що сталося в Японії. Там стихія не пожаліла нікого – ні бідних, ні заможних. За одну мить люди залишилися без нічого, а хтось ще й став калікою. Тож хоча б із міркувань елементарної моралі вже не чіпали б цього закладу. Та кого в нас цікавить мораль…
Аби зрозуміти, як складно щось змінити в медицині, зверніть увагу, представники яких професій найбільше заробляють. Це юристи та лікарі, бо для людини найдорожчі – здоров’я та свобода. Якщо наш лікар вищої категорії отримує пенсію
1100 грн, а лікар-початківець офіційно не заробляє навіть тисячі гривень, то ми всі розуміємо, що сперечатися тут немає про що.
