Ці питання стали предметом дискусії у редакції «Інформатора» за участі депутатів міської ради Віри Лясковської («Україна cоборна»), Івана Гринди (ВО «Свобода») та Михайла Лопатнюка («Фронт змін»).
Цитадель – мовчазний докір нашому сумлінню
– Хто захистить від вандалізму влади загиблих?
В. Лясковська: У нас сьогодні стільки актуальних і насущних проблем, а кілька днів тому довелося знову повернутися до проблем Цитаделі. До Львова приїжджав Григорій Садовий, син в’язня німецького концтабору «Шталаг-328 “Цитадель”» Андрія Садового (такий символічний збіг імені та прізвища з нашим міським головою. – Ред.). Цитадель для Львова – не лише проблема, а біль і пам’ять, історія та наша наруга над цією пам’яттю й історією. Ми знайшли пана Григорія у Києві, а він усе життя шукав сліди свого батька – і тільки тепер довідався, що Андрій Садовий під час Другої світової війни перебував у німецькому полоні у Львові на Цитаделі – в одному з найбільших концтаборів.
На щастя, ми вже домоглися того, щоби Цитадель внесли в реєстр історичних пам’яток архітектури (досі це була архітектурна пам’ятка ландшафтного значення). Звісно, будівництво там заборонено – але так звані «інвестори», для яких немає нічого святого, знайшли як зацікавити керівництво нашого міста. Це не тільки міський голова, а і його оточення, які прикидаються, начебто не знають про те, що відомо вже Україні, Росії, Польщі... Науковці, які досліджують цю проблему, просять відгукнутися всіх, хто знає і пам’ятає про події на Цитаделі.
Тим часом уже й німці починають нас звинувачувати, що українці брали участь у єврейських погромах, хоча історія це заперечує. Ми повинні висунути свої претензії до Німеччини, як це зробили євреї, адже гітлерівці знищили українців значно більше. Цитадель повинна стати тим стрижнем, навколо якого маємо підняти ці проблеми.
Наші наступні кроки – оформлення Цитаделі як національної пам’ятки. Вже є відповідне рішення Міністерства культури, яке скеровано до Кабінету Міністрів. Ми писатимемо звернення – і я переконана, що інші депутати його підтримають, аби не допустити плюндрування національної пам’яті. Хоча вже знаємо, якими були перші кроки теперішньої влади, – коли познімали з посад відомих учених, а поставили своїх «зайцевих», яким узагалі байдуже будь-що українське... Абсолютно зрозуміло, що ми повинні отримати кошти на відновлення пам’ятки і не допустити її руйнування. Це унікальна зона у центрі міста. Для мене є огидним, що Гітлер 1943 року хотів збудувати тут найвищу споруду над Львовом, а в нас тепер втілюють його осучаснені плани. Мені боляче говорити про те, що це ми, українці, коїмо таке на своїй рідній землі, що це ми не можемо захистити не тільки пам’ять, а й себе від вандалізму нашої ж влади!
І. Гринда: Для мене як керівника міської організації ВО «Свобода» це дуже болюче питання національної пам’яті – а ми завжди стояли у перших рядах тих, хто готовий її відстоювати. Якщо євреї змогли підняти й поширити на весь світ питання Голокосту (тепер існує кримінальна відповідальність за його заперечення), то це рівень нації, яка ставить питання про свою історичну пам’ять. Це те, чого бракує нам, бо нас переконують із Києва, нібито українська історія та культура є другорядними, а передусім важлива економіка. Але завжди першочерговим є питання національної свідомості – а вже тоді, якщо нація має свою гордість, вона є багатою. Німці і японці (нації, котрі програли у Другій світовій війні) є одними із найбагатших у світі, бо вони шанують свою історію.
Ми є нацією, яка від тоталітаризму постраждала найдужче: тільки Голодомор 1932-1933 років вимордував 10 мільйонів ні в чому не повинних людей, у Другій світовій війні загинуло
8 мільйонів, у тім числі 6 мільйонів – мирні жителі. Ми теж повинні порушувати питання, хто переміг у війні. Бо росіяни переконують увесь світ, що це зробили вони, хоча з шести фронтів чотири були українськими і два – білоруськими. Чому про це не кажуть на весь світ? Чому Президент України заперечує Голодомор?
Ми повинні рішуче відкидати звинувачення українців у Голокості – але це мусить бути на рівні держави. Ми маємо виховувати культ поваги до себе, до матері, до сім’ї, культ воїна.
М. Лопатнюк: Я підтримую своїх колег і переконаний – без пам’яті, без минулого не може бути і майбутнього. Ми не гірші від євреїв у тому, що вони змогли показати світові жахіття фашизму. Тож і ми повинні показати всім злочини, які вчинили над нашим народом більшовизм і гітлеризм. Для цього нам потрібні проукраїнські Президент, уряд і Верховна Рада. Сьогодні ж робиться все, щоби ми забули свою мову, національні традиції, історію. Думаю, коли до влади прийдуть наші проукраїнські сили, все стане на свої місця.
Підняти промисловість
– Як відновити виробництво?
М. Лопатнюк: Сьогодні однією з найбільших проблем міста є наповнення бюджету. Коштів не вистачає на ремонт доріг, будинків, а на носі – Євро-2012. Я не хотів би, щоби у цьому році повторилася ситуація, коли з бюджету розвитку, запланованого на майже 257 млн грн, дві третини довелося віддавати за борги. Лишилося 78 млн грн для розвитку міста – а це копійки! І все – через неправильно розставлені акценти стосовно пріоритетів.
Років із 20-25 тому Львів був потужним промисловим науково-дослідним центром. Тут працювали сотні підприємств, які давали роботу мешканцям міста, а їхня продукція мала попит не тільки в Україні й у колишньому СРСР, а й за його межами. Сьогодні ж надто багато, на мою думку, приділяють уваги розвитку туризму. Та й Львів отримує від туризму копійки порівняно з європейськими містами. Я зробив аналіз надходжень до бюджету міст у Європі – і можу зробити висновок. Кожне з них має на своїх околицях потужні індустріальні райони, які дають роботу сотням тисяч жителів. Торік Львів отримав від туристів 600 тисяч гривень – мізерну суму. Витрати лише на рекламу значно вищі. А кошти від туристів, які приїжджають до Львова, осідають у власників ресторанів, барів, готелів – це ті підприємці, які платять лише за патент, а місто отримує копійки.
Якщо звернути увагу на те, що відбувається на місці колишніх великих підприємств Львова, то більшість приміщень там приватизовано – і я розумію, що буде дуже складно їх повернути. Не секрет, що розробляють проекти будівництва на цих територіях житлових комплексів, офісних центрів тощо. Чому ж деякі наші можновладці змагаються за цю землю? Виявляється, коли ми будуємо якусь житлову чи офісну споруду на новому місці, потрібно спочатку провести інфраструктуру – каналізацію, воду, електрику, дорогу. Все це коштує десятки мільйонів гривень. А на територіях колишніх підприємств залишилися всі комунікації. Тому більшість львівських заводів опинилися у приватних руках. Перед нами постане питання будівництва нових виробництв, а це дуже складно. Щоби стимулювати цей процес, можна рішенням міської ради звільняти від орендної плати за землю підприємства, які створюють нові робочі місця, модернізують виробництво, дають певні надходження до бюджету. Всі підприємці беруть кредити для розвитку – і тут можливий механізм, коли місто частково погашало б відсотки за кредити. Тоді вивільнені кошти підприємці могли б вкладати у розвиток і у створення нових робочих місць. А зарплата робітників – це також відрахування у бюджет. У результаті кошти, які витрачаємо на розвиток виробництва, повертаються у скарбницю міста сторицею.
В. Лясковська: На жаль, усе не так просто – бо це повинні робити фахівці. А ті люди, які сидять із мішками грошей, – не те що не професіонали, а злодії, які не будуватимуть жодного виробництва. Їм це не тільки нецікаво, а й обтяжливо. У Львові є дуже багато мільйонерів – починаючи від наших колишніх губернаторів, жоден із яких не побудував ні єдиного цеху. Вони тільки знищили мехсклозавод, цегельний завод та інші підприємства...
І. Гринда: Те, про що казав пан Лопатнюк, є трагедією для міста та львів’ян. Тисячі людей у 1990-х викинули на вулицю. Заробити гроші не було де, тому найбільше заробітчан походять із Галичини, з Львівщини. Це трагедія, бо розпалися сім’ї. Це проблема не тільки соціальна, а й національна. Ми вже не відродимо військово-промислового комплексу, який був потужною машиною Радянського Союзу. Але як можемо виробляти ракетоносії – і водночас не здатні виготовити телевізора? Добре, що у магазинах є японська електроніка, а де ж наші товари? Ми перетворилися на людей, у яких просто витягають гроші через базари та супермаркети! У нас є чудовий університет «Львівська політехніка», та що робити його випускникам-інженерам – перекваліфіковуватись на офіціантів чи гідів? Потрібно відновлювати промисловість, бо там є кому працювати, «політехніка» готує таких фахівців. Є напрацювання над виробництвом львівського трамвая – але необхідні вкладення грошей. Є потреба у ліфтах і їх виробництві... Основна проблема в тім, що львів’яни мало заробляють. Нам потрібно підняти середню зарплату хоча б до 3000 грн, щоби втримати молодь у Львові.
М. Лопатнюк: Це стане можливим, якщо будуть замовлення для підприємців. Інакше немає з чого піднімати зарплату. Ще й внаслідок кризи доводилося скорочувати працівників, переходити на три- та чотириденний робочий тиждень. Саме нам, депутатам міської ради, слід вивчити це питання, щоби малим і середнім підприємцям давати замовлення для розвитку та створення нових робочих місць.
В. Лясковська: Львівщина ще довго «хворітиме», бо в нас є 100 тисяч мігрантів. Колись не тільки всі львів’яни працювали, а й із сіл приїжджали на роботу до міста. І все це миттю знищено! Величезній кількості наших жінок довелося виїхати за кордон. Багато їхніх чоловіків пиячили за гроші, передані з Італії та Греції, а жінки за кордоном дозволяли собі жити без дітей та ще багато чого. Такої трагедії, яку переживає внаслідок цього Львівщина, немає ніде. Ніхто не узагальнив цих процесів, ніхто їх не проаналізував публічно... Ми повинні представляти перед урядом свої проблеми – але вони мусять бути обґрунтованими. А до влади прийшли ура-патріоти – один ледь не завалив вугільну промисловість на Львівщині, інший, окрім того, що «цідив» воду і роздавав землі, нічого не робив... Пора вже діяти, а не тільки говорити.
Корупція
– Хто може побороти хабарі?
І. Гринда: Проблема, про яку кажуть усі, – наша страшна корупція. Ми сміємося, коли нас ставлять за цим показником десь на рівні Зімбабве, але для нашого депутатського корпусу корупція є однією з найважливіших проблем. Інвестор сюди не йшов, бо розумів, що від нього всі хотіли хабара. Та й тепер ніхто так просто не здається і не хоче відійти від «корита».
Найлегше створити за рахунок приватного бізнесу готелі та ресторани для туристів, найскладніше організувати виробництво. На рівні держави, міста мало хто думав про робочі місця – тут уже психологію треба ламати.
М. Лопатнюк: У мене є підозра, що промисловість на Львівщині було знищено планомірно та штучно, бо Львів є центром політичної активності в Україні.
В. Лясковська: Та наші українці самі ж і знищували цю промисловість! Наші давимуки підписували все, про що їх просили!
І. Гринда: Думаю, якщо ми зможемо жорстко боротися з корупцією у виконавчих органах і в депутатському корпусі, то матимемо шанс її перемогти. Вже є інформація, що почали цікавитися відділом зовнішніх відносин міськради.
Я був на комісії, що займається проблемами сміттєпереробного заводу, – і вже є кілька фірм, які готові таке підприємство збудувати. Якщо піде сигнал, що з корупцією борються, то справа зрушиться. Але якщо всі знають, що скрізь треба дати гроші, щоби вирішити питання, то нічого доброго не буде. А йшлося не про десятки тисяч на хабарі – про мільйони! То який інвестор до нас піде? Краще щось робити у Хорватії чи Польщі, ніж в Україні. Тому там і відповідний рівень життя.
Найбільші проблеми я бачу в дитячих дошкільних закладах Галицького та Сихівського районів – люди відверто кажуть, що від них вимагають хабарі. 500 доларів треба дати, щоби влаштувати дитину в дитсадок! Ми радимо з цими проблемами звертатися до нас – залучатимемо до цієї справи правоохоронні органи.
В. Лясковська: Ми сьогодні маємо найбільш сприятливі умови, щоби побороти корупцію – й обласна рада, і міська є під контролем ВО «Свобода». З корупцією можуть ефективно боротися не адміністрації, а ради депутатів. Ми знаємо, яких колосальних збитків завдано Львівщині – ці справи перебувають на опрацюванні в СБУ. Я хотіла б запросити в особі Івана Гринди представників «Свободи», щоби вони разом зі мною взялися за ті території брюховицьких лісів, які обраховуться сотнями гектарів, за ті втрати, яких ми зазнаємо в місті... Досі не вирішено справи із зазіханням на землі Геріатричного центру... Найцінніші землі Пустомитівського району отримав пан Губицький, який є заступником голови обласної адміністрації. Мовчить обласна рада – і ми мовчимо, хоча всі знають, що Губицький на Цитаделі у «Вежі смерті» зробив ресторан; знають, скільки він захопив землі та як підписував документи колишньому губернаторові Кметю... Ми повинні заявити новому голові обласної адміністрації, що він не має права на цій посаді тримати таку людину! Це стало б яскравим початком боротьби з корупцією. Ось тут ВО «Свобода» має розкритися повністю. І якщо її представники на це спроможні, я буду поруч із ними.
