Як діяти, коли держава покидає тебе напризволяще, щоби не опинитися перед прірвою чергового зубожіння? Чи можна захистити від цього лиха хоча б найбідніші верстви населення Львівщини? Щодо цих питань у редакції «Інформатора» точилася дискусія між депутатами Львівської обласної ради Олександром Старовойтом («Наша Україна»), Юрієм Зірченком (ВО «Свобода») та Ігорем Криськівим («Фронт змін»).
Знову вчимося виживати
– Чи постала сьогодні перед українцями загроза падіння нижче рівня бідності?
О. Старовойт: Тепер справді дуже серйозна ситуація зі станом економіки України. Вона накладається і на загальносвітову економічну кризу, яку в розвинутих державах поволі починають розв’язувати. Але у решті країн, котрі не є економічно розвинутими, як і в Україні, криза ще довго відчуватиметься. Ще одна річ, яка накладається на цю ситуацію, – політична нестабільність в Україні й незрозуміла нахрапистість у роботі нового уряду, котрий, з одного боку, декларативно започатковує у багатьох напрямах реформ, а з іншого боку, ці зміни є недоречними, невчасними та не відповідають сучасному рівню економіки нашої держави. Можна сперечатись і стосовно медичної реформи, реформування освіти, соціального забезпечення, адміністративної реформи з масовим скороченням людей... Сьогодні нелегко знайти роботу, особливо коли багатьох людей звільняють із «вовчим білетом» за політичні переконання. На Львівщині це менш відчутно, хоча ми теж отримуємо такі сигнали. Тому й виникають певні питання до новообраної влади і депутатів, якщо людей звільняють не за професійними, а за політичними ознаками. Часто це особи передпенсійного віку, також знаємо про звільнення матері-одиночки у Львівській міській раді... Це дуже тривожить – і мені здається, що новий бюджет на 2011 рік не сприятиме подоланню таких негативних тенденцій.
Зубожіння ж у нас відносне, бо Україна за 20 років ніколи не піднімалася вище мінімального прожиткового рівня – тобто рівня виживання більшості наших громадян. Те, що робить сьогодні український уряд, ці стрибки цін на гречку, яка не є продуктом першої необхідності, – це намагання привернути увагу до гречки у час, коли і борошно, й інші речі дорожчають. Можливо, це непрофесійна діяльність уряду, який бачить дрібні загрози, а не помічає величезної. А що означає відволікти увагу населення? Це можна зробити на місяць-два, а потім суспільство однаково побачить ці проблеми.
Ю. Зірченко: Проблема є у наших керівниках держави. Якщо вони чесні, порядні й уболівають за свій народ, то робитимуть усе, щоби люди жили добре, або хоча б мінімізуватимуть негативні наслідки кризи. На жаль, у нас усе навпаки.
Згадайте, як приймали бюджет 2011 року: скрізь триває скорочення коштів на освіту, медицину – а на утримання себе коханих (уряду, Президента, Верховної Ради) йдуть надбавки на сотні мільйонів гривень! Логіка підказує, що коли вони працюють на себе, то до пересічних людей їм байдуже. Я є заступником голови Спілки політв’язнів України, людей, які сьогодні стали однією з найбільш упосліджених категорій нашого народу. Вони зазнали важких випробувань, пройшли через тюрми, каторги, табори, виселення і конфіскацію майна. Є серед них і такі, котрі народилися у тюрмах і сталінських концтаборах – вони теж усе життя були під ковпаком, затавровані як неблагонадійні. Їм забороняли навчатися у ВНЗ, для них були заборони на професії.
Інші верстви населення теж мають величезні проблеми. А корені цих проблем – у керівниках нашої держави, бо вони не є справжніми демократами, а окремі з них мають сумнівну репутацію і сумнівне минуле. Зрозуміло, такі особи не працюватимуть на свою державу.
Візьмімо практичні питання: на початку 1990-х відбувалася приватизація і людям розповідали, якщо підприємство стане приватним, то господар дбатиме про нього, платитиме податки державі й країна процвітатиме. А як вийшло насправді? Все навпаки! Згадайте величезні підприємства «Кінескоп», «Львівприлад», «Мікроприлад», тепер уже взялися за «Сільмаш». На «Кінескопі» працювало 18 тисяч осіб, а нині там розграбована пустка і наче гриби після дощу ростуть різні приватні підприємства. Тим часом колишні працівники поїхали на заробітки до Європи, перебиваються роботою на базарах, хоча серед них були висококваліфіковані спеціалісти.
Тепер ми підходимо до приватизації землі – і нам знову нашіптують, як гарно, що прийде господар на наші терени. Не буде цього! Нам потрібно всі зусилля спрямувати проти цієї приватизації. У сучасних умовах землю не можна приватизувати, бо вона потрапить до рук олігархів, нечесних людей, до рук неукраїнців. Іноземний капітал скупить усе – і ми знову опинимося біля розбитого корита. Вже скоро нас почнуть теоретично «обробляти», щоби люди продавали землю, – але зробити це вони зможуть лише за безцінь. А якщо наділи не заберуть задурно, то можуть зробити це силою. Гляньте, як сьогодні захоплюють підприємства – так відбуватиметься і з землею. Тоді ми справді залишимося наймитами на рідній землі. І це не тільки зубожіння, а й знищення нації. Якби уряд був порядний, то хіба нав’язував би нам таку одіозну фігуру, як Дмитро Табачник? Це людина, яка під корінь рубає нашу науку, культуру, освіту! А коли буде знищено освіту, припиниться наш розвиток як нації, ми згинемо як народ. Наслідки цього колись таки будуть, бо терпець людей може урватися. Тоді виконавцям таких антиукраїнських речей доведеться відповідати.
А сьогодні відбувається керований геноцид української нації. Можновладці враховують ті помилки, які вони зробили під час подій минулого століття, ті голодомори, етноцид українців. Тому й діють вишуканими методами і доводять народ до знищення. Але ми й так знаємо, що Табачника на таку високу посаду поставлено за вказівкою Кремля.
У 1991 році ми стали незалежною державою, але помалу-помалу людей задурили – і ті, які воювали за нашу державу, віддавали за неї своє здоров’я, отримують мізерні пенсії. Натомість кати, котрі з них знущалися, або їхні діти жирують на персональних чи спеціальних пенсіях. Є закони, котрі їх захищають, а в наших людей є тільки Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», який фактично не діє. Є також Закон «Про захист жертв гітлерівських переслідувань» – і їх справді потрібно захищати, але чим це переслідування відрізнялося від сталінського? Тобто жертв сталінських репресій теж треба захистити. У Верховній Раді такі законопроекти блокують, ніхто не збирається їх приймати. Роблять це той же Литвин, той же наш Президент, ті ж наші прем’єри... Очікувати від них кращого не варто. А ось те, що казав пан Старовойт про подорожчання продуктів харчування, – це звичайна гра олігархів, які заробляють на нас величезні гроші й тільки тішаться, коли народ кидається скуповувати гречку чи борошно за останні копійки. Важко сподіватися на покращення економічної ситуації в Україні за таких керівників.
І. Криськів: Для мене сьогодні найстрашніше, що помирають цілі села. Коли не стало колгоспів, уся інфраструктура почала нищитися, пропадають дороги, медпункти, клуби. Сьогодні зі мною їхали до Львова двоє молодих українських хлопців і розповідали, що прямують до консульства виробляти «карту поляка». Це страшно! Вони хочуть вирушити на заробітки до Польщі – і на співбесіді в них запитуватимуть про історію Речі Посполитої, про польські свята, вони повинні знати католицьку молитву польською мовою... Це ж молоді люди, яким немає і тридцяти років – їх не тримає ніщо українське! Ось це страшно.
Ці реформи Табачника, коли хочуть забрати в селі початкову школу; ці реформи медицини, коли хочуть закрити фельдшерсько-акушерські пункти, – ось що страшно! Духовність людини потрібно закладати у початковій школі, в освітніх програмах дитсадків. Остання надія літніх селян, які важко пропрацювали все життя й отримують 800 грн пенсії, – церква, де можна звернутися до Бога, бо більше немає до кого. А молодь потрібно виховувати на зовсім інших традиціях. Адже сьогодні їх формує безвідповідальне телебачення – у молодих людей здебільшого має стати головним стимулом долар і багатство. Українські ВНЗ штампують тисячі фахівців, а потім для них не знаходиться роботи – й освічена молодь іде продавцями на базар. Для чого ж ця людина вчилася чотири-п’ять років? Ці знання вже нікому не потрібні. Такі проблеми слід вирішувати якнайшвидше. А нам усе показують у райдужних тонах – мовляв, МВФ допоможе, отримаємо чергову позику, проведемо Євро-2012... Та це ж бенкет під час чуми! Нехай ми збудуємо той стадіон, на якому зіграють кілька матчів. А що далі? Село так і не матиме доріг. Діти, яких виховують на споживацькій ідеології, далі залишаться такими самими... Суспільству потрібно схаменутися і виробити чіткий план, як подолати це лихо.
Є план!
– Як цю кризу планують долати депутати Львівської обласної ради?
О. Старовойт: На жаль, є така проблема, що Львівська обласна рада не може змінити ситуацію у всій державі. Розуміння необхідності створення серйозної програми дій зі збереження української держави, української економіки й українства як явища є одностайним у всього нашого депутатського корпусу. Питання землі, про яке ми сьогодні згадували, цього року може стати ключовим, тому що тепер почнеться шалена інформаційна атака на селян: «Люди, вам дуже потрібно приватизувати землю! Ви її будете продавати, обмінювати і віддавати в заставу». Але результат, погоджуюсь із Юрієм Зірченком, буде таким, що село втратить цю землю. Село й тепер її фактично не має, бо здає паї в оренду. Ми часто бачимо необроблені наділи і питаємо, чому це так. Нам відповідають, що паї передали в оренду, а власник їх не обробляє. Це вже питання до керівників районних держадміністрацій, які повинні зобов’язувати орендарів обробляти землю або принаймні пояснити, чому цього не відбувається. Пригадайте кампанію з ріпаком, коли всім розповідали, як чудово його сіяти і який результат він дасть. Економічний ефект щось не дуже помітний, бо в нас паливо з ріпаку ніде не застосовували, зате землю фактично знищили, тож тепер потрібно багато часу, щоби вона відновилася.
Звісно, ми писатимемо звернення. Стосовно земельного питання з іншими депутатами шукатимемо шляхів виходу. Але ми повинні прийняти і дуже серйозне звернення до уряду та Верховної Ради. Ми маємо напрацювати свої пропозиції і в жодному разі не скасовувати мораторію на продаж землі. Можливо, потрібно цілком змінити земельне законодавство України, вводити новий земельний кадастр, закріплювати межі. Друге – простежити, щоби бюджет області, який прийняли «роздутим», ми будь-що виконали. Це означає зарплати людей у бюджетній сфері, це ті копійки, які ми можемо виділити на ремонт бюджетних закладів освіти й медицини. А тепер нам пропонуватиме обласна адміністрація збільшити бюджет, бо держава перекидає свої борги на обласні адміністрації.
У соціальній сфері я наразі бачу співпрацю ради з адміністрацією. Новий керівник ЛОДА пан Цимбалюк, незважаючи на тиск Києва щодо скорочень, все ж із розумінням ставиться до збереження робочих місць і стоїть за те, щоби людей не звільняли, бо їм нікуди піти, бо так їх прирікають фактично на голодну смерть. Невеликі кошти розподіляємо для тих, хто передусім потребує допомоги. Це та сума, яку депутатський корпус за допомогою фахівців і казначейства, після перевірки даних, надає найбіднішим людям.
Ю. Зірченко: У нас до сесії підготовлені проекти рішень, у яких Львівська обласна рада звертається до уряду й Верховної Ради з питаннями пенсійної реформи, вікового цензу, виходу на пенсію. Будуть рішення щодо звернення Львівської облради до парламенту про внесення змін до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій». Є проекти рішень щодо наших господарських справ на Львівщині. Проголосуємо також за зміни до бюджету.
Для людей, які потребують допомоги, у Львові існує Управління соціального захисту на вул. Галицькій, 21. Для калік, інвалідів, стареньких немічних осіб не придумали нічого кращого, як зробити це управління на п’ятому поверсі старої австрійської будівлі, де немає ліфта, а кожен поверх – півтора поверхи сучасного будинку! А є ж рекомендації уряду, що це має бути доступне приміщення, куди зможуть звертатися немічні люди! І от наші керівники, яких призначає міський голова, – пані Федорович та пані Павлюк – влаштували свій офіс так, що туди ніхто не матиме ані сили, ані змоги дістатися. Для кого ж там зроблено шикарний євроремонт? Для тих, хто потребує допомоги? Ні, вони це зробили для себе, використавши державні кошти. Колись для звернень по субсидії в місті було багато пунктів, де людей приймали фахівці. «Для зручності львів’ян» усі ці пункти ліквідовано, тепер у районних адміністраціях залишилося по одній приймальні. Я переглянув списки працівників у ЖЕКах і тих, хто робив ремонти, – прізвища збігаються, що свідчить про корупцію: родичі дають підряди на роботи своїм людям, а інші претенденти навіть не можуть доступитися до керівництва.
Уряд виділив на субсидії на одну людину в Донецькій області 180 грн, а у Львівській – 120 грн. То що, в нас якісь інші українці чи це дискримінація? Якщо Кабінет Міністрів так ставиться до своїх громадян у цьому питанні, то, напевно, таким буде ставлення і в інших речах. Тотальна корупція проникла в усі галузі держави: від Верховної Ради й адміністрації Президента – до дитячих садочків. За такої тотальної корупції навести лад у державі нереально.
І. Криськів: Те, що зроблять для соціального захисту депутати обласної ради, буде видно за рік-два. «Фронт змін» дотичний до освіти, до аграрного комплексу і до захисту історико-культурної спадщини. У нас є багато пропозицій, і я думаю, що потрібно покласти край безгосподарності, коли так безжально нищать родючі землі, коли людям платять за пай 300 грн і забирають землю.
Буде наше звернення щодо Закону «Про освіту». Нам треба волати проти підняття оплати за навчання наших дітей. Думаю, питання духовності та нашого матеріального життєвого рівня тісно пов’язані. Коли все гаразд у сім’ї, коли все гаразд у господарці, тоді людині справді хочеться піти подякувати Богові й попросити здоров’я. Коли ж у матеріальному житті негаразди, то це позначається і на духовному стані людини. Сподіваюся, наші депутати своєю роботою покажуть гарний результат. У нас зібралися представники різних політичних сил, але ми у своїй діяльності виносимо політику за дужки і беремося разом до праці. Тільки так можна вирішувати проблеми і «виробити дорожну карту» – рухатися далі.
