«У Львові – своє особливе літочислення? Як 1882 рік може належати до XVII століття?» – таким несподіваним запитанням майже у тупик поставив товариш, який приїхав у гості з Кракова. Його зацікавила охоронна дошка на одному з будинків на вул. Вірменській. На ній зазначалося: «Пам’ятка архітектури. Будинок житловий “Пір року”. XVII ст. 1882 р.» Ретельно оглянувши будівлі на Вірменській, лише на цій вулиці ми налічили аж дев’ять таких інформаційних покажчиків пам’яток архітектури, де століття не співпадало із роком зведення пам’ятки.
Невже фахівці, які займалися інформаційним наповненням охоронних дощок, могли припуститися настільки грубих помилок у датуванні? Ще й одразу на великій кількості зразків. Якщо так, то чому на таку «дрібничку» не звернули уваги органи місцевого самоврядування? Наприклад, представники міського управління охорони навколишнього середовища. Тим паче, що загадкове датування ми відшукали й на площі Ринок біля самої Ратуші.
Коли ж урешті уважно оглянули чималу кількість охоронних дощок на місцевих архітектурних пам’ятках, то зрозуміли, що інформація, подана на них, нагадує радше зачаровані письмена, особливо якщо йдеться про датування. Які роки та століття вказують: початку будівництва чи його завершення? А може, час заселення будинку? Окрім того, масовість явища змусила задуматися, а чи йдеться, власне, про помилки.
Без науковця не розібратися
Згідно із чинним законодавством, охоронні дошки обов’язково повинні розміщувати на пам’ятках архітектури як один із заходів її збереження та захисту від пошкодження, руйнування або знищення. Власне, на них і зазначено: «Охороняється державою. Пошкодження карається законом».
«Для того, щоби знати, на який будинок встановлювати охоронну дошку, ми користуємося спеціальним реєстром пам’яток, який, до слова, було укладено ще за СРСР, – розповідає Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. –У цьому реєстрі справді допущено багато помилок і стосовно назв, і стосовно датування, які ми намагаємося виправити за допомогою фахівців. Але випадок, який ви описали… Тут навряд чи йдеться про помилку в датуванні. Гадаю, ваш знайомий став “жертвою”доволі специфічного зразка оформлення охоронних дощок, який в Україні закріплено на законодавчому рівні».
Саме за допомогою Лілії Сергіївни нам нарешті вдалося розшифрувати письмена на охоронних дошках. Виявлляється, подвійне датування використовують, коли потрібно зазначити дату зведення будівлі та час її ґрунтовної перебудови. Чому їх не відділяють бодай комами?
«Такою є офіційна форма, у ній не передбачено розділового знака між цими датами, – пояснює фахівець. – А от ще один варіант подачі інформації: будинок починали зводити, скажімо, 1894 року, а закінчили 1901-го. Тоді між цими датами ставлять дефіс. Якщо споруду будували з перервами або, можливо, було кілька будівельних періодів, то зазначають кілька дат через кому, наприклад: “ХVI ст., 1894 р., поч. ХХ ст.” Тобто вказують дати трьох ґрунтовних перебудов».
Що ж, після роз’яснення експерта система вказування датування стала зрозумілою. Але ж ні туристи, ні просто мешканці Львова, яким захотілося уважніше вивчити пам’ятки свого міста, не водять за собою на прогулянку фахівців, які могли б їм пояснити, що й до чого.
«Така система оформлення датування – суто наукова. Історикам, архітекторам інформація, подана на охоронних дошках, зрозуміла. Але для туристів, тим паче іноземних, вони не містять потрібної інформації. Інформаційні покажчики мають бути зовсім іншими», – погоджується з нашими аргументами Лілія Онищенко.
Увесь фасад завісити таблицями?
У Польщі про пам’ятку архітектури сигналізує лаконічна невеличка табличка розміром 15х15 см із одним-єдиним словом – «Пам’ятка». Те саме й у Німеччині. Дошки розміщують на видному місці, а їх розмір і вигляд не спотворюють фасаду пам’ятки. Якщо ж будівля є справді знаковою та заслуговує на те, щоби на неї звернули більше уваги, детальнішу інформацію про неї й цікаві факти подають на спеціальному пластиковому стенді.
Такий спосіб інформування видається справді дуже зручним. Тож, імовірно, Львову варто було б перейняти досвід західних сусідів. Але... У міській раді лише розводять руками.
«На мою думку, охоронні дошки у тому вигляді, який мають сьогодні, недосконалі, – каже Лілія Онищенко. – Вони доволі великі, але офіційна форма їх оформлення дозволяє розміщувати на них лише назву об’єкта й датування, яке, як я вже зазначала, зрозуміле тільки науковцям. Для туристів охоронні дошки не несуть корисного інформаційного наповнення. Але ми нічого не можемо з цим зробити: якими вони мають бути, визначив офіційний Київ, місцева влада вплинути на це питання не може».
Натомість у столиці кажуть, що проблеми як такої не існує. «Кажете, наші охоронні дошки незрозумілі туристам? Це тільки тому, що інформацію на них подають української мовою, – парирує випад з боку пані Онищенко Віктор Вечерський, заступник голови Державної служби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України. – Натомість ніхто не забороняє органам місцевого самоврядування встановлювати інформаційні таблиці, зміст і оформлення яких не регулюють на законодавчому рівні. На них можна розміщувати більше даних про пам’ятку, причім не лише українською мовою, а й, наприклад, англійською».
Думка доволі слушна. Якби не кілька «але». Оскільки офіційно затверджені охоронні дошки і так чималенькі (48х35 см),розміщувати поруч ще й таблицю – це захаращувати фасад будівлі. Окрім того, йдеться про додаткові видатки.
Два роки тому в центральній частині Львова почали оновлювати охоронні дошки, адже багато старих, виготовлених із, покрали мисливці за металами. Замовили 200 нових дощок із пластику. Вартість однієї – 390 грн. Якщо ж зважити, що у Львові є близько двох тисяч пам’яток історії й архітектури, то для оснащення навіть половини з них додатковими інформаційними таблицями потрібно знайти у бюджеті 390 тисяч гривень.
Логічнішим виглядає перегляд оформлення охоронних дощок. Однак цього, радше за все, не буде. Попри те, що нинішні зразки дуже нагадують радянські, у Державній службі з питань національної культурної спадщини переконують, що офіційну форму розробили винятково українські експерти і «радянщини» ніхто не намагався копіювати. Та й сталося це не так давно – 2004 року, з урахуванням усіх сучасних віянь. А те, що туристам вони незрозумілі… У кожного краю свій звичай, нехай в Україні він надто вже відрізняється від європейського.
Кейс
Найбільше пам’яток архітектури та містобудування Львова розташовано на:
1. вул. І. Франка – 52 (51 – місцевого значення, 1 – національного);
2. пл. Ринок – 45 (2 – місцевого значення, 43 – національного);
3. вул. Генаерала Тарнавського – 42 (всі – місцевого значення);
4. вул. Є. Коновальця – 38 (всі – місцевого значення);
5. вул. С. Бандери – 32 (31 – місцевого значення, 1 – національного) та вул. І. Котляреського – 32 (всі – місцевого значення).
Найбільше пам’яток архітектури та містобудування м. Львова національного значення розташовано на:
1. пл. Ринок – 43;
2. вул. Вірменській – 29;
3. вул. Староєврейській – 17;
4. вул. Краківській – 11;
5. вул. Лесі Українки – 9.
Дані подано згідно з Переліком пам’яток архітектури й містобудування м. Львова (станом на 01.01.2011 р.)
