Щойно Росія запустила «Північний потік», український уряд заявив про ймовірний демонтаж нашої ГТС. Це здивувало експертів, адже насправді Україна може лише виграти від нового російського газогону
Перші кубометри російського газу пішли в Європу в обхід України. Природне блакитне паливо почав качати новий газогін «Північний потік», що його днями офіційно запустив російський прем’єр Володимир Путін. Українська ж сторона відреагувала на подію доволі своєрідно. Так, прес-секретар Миколи Азарова Віталій Лук’яненко озвучив позицію нашого прем’єра: «Україна хоче отримати чітку відповідь, чи планує Росія надалі використовувати українську ГТС. Якщо ні, то її утримання для України нерентабельне і її доведеться демонтувати або використовувати іншим чином. Не витрачатися, принаймні, на утримання».
Розглядати запуск «Північного потоку» в контексті України можна з двох точок зору – політичної й економічної. Так-от, з економічної точки зору, переконані економісти, нам не варто заламувати руки. Адже Україна не втратить нічого. Якщо ж втрати таки почнуться (що малоймовірно), то їх ми відчуємо не сьогодні й не завтра, а років за п’ятнадцять. А у найближчій перспективі, якщо грамотно використати ситуацію, Україна може ще й економічно виграти. Причому не один мільярд…
Уся пара пішла в гудок…
Загалом ГТС України качає в Європу приблизно 130 мільярдів кубометрів газу щороку. І це лише дві третини її потужності, бо потенційно вона може переганяти до 200 мільярдів «кубів». Максимальна потужність першої гілки «Північного потоку», яку з такою помпою запустили росіяни, значно менша – лише 27,5 млрд м3. Та навіть цього відносно невеликого показника Росія ще довго не зможе досягнути. По-перше, тому, що «Північний потік» можна назвати недосконалим: майже 2000 кілометрів газогону прокладено дном Балтійського моря. Іноді глибина, на якій лежать труби, сягає 200 метрів, ще й у морі немає перекачувальної станції, а ризики там значно вищі, ніж на суходолі. Тож цей проект ще довго працюватиме в режимі випробування. А по-друге, Росія не матиме що особливо качати – «Північний потік» будували під Штокманівське газове родовище, яке, за оцінками фахівців, точно не вдасться запустити до 2016 року. Відповідно, необхідної кількості сировини для цього проекту ще немає і не буде протягом наступних чотирьох років.
Зрештою, вся Європа, за винятком Німеччини та, можливо, Франції, не зможе отримувати газ через новий газогін. «“Північний потік”, – пояснює депутат Олекса Гудима, – в жодну іншу країну газу не постачає. Це стосується Польщі, Фінляндії, держав Прибалтики й багатьох інших. Тому іншого варіанту, ніж постачати газ через Україну, в них не існує. Особливо взимку. Крім того, Центральна та Західна Європа має сховища та відповідні потужності з перекачування газу по ходу газопроводу, який йде з України. Так що протягом наступних 15 років Європа і Росія залежатимуть від України. А що буде далі, не настільки важливо. Це великий період часу. Одне слово, помпезний запуск “Північного потоку” можна описати так: уся пара пішла в гудок».
Існує ще один доволі важливий нюанс: транзит газу через нову ГТС є надзвичайно дорогим задоволенням. Довжина цієї транспортної транзитної нитки – понад 4000 кілометрів, плюс треба буде платити Швеції та Фінляндії за те, що вона проходить територіальними водами цих країн. Через це, кажуть експерти, газ буде надзвичайно дорогим (коштуватиме не менш ніж 600 доларів за тисячу «кубів») і німецькі бюргери не матимуть особливого бажання його купувати. Одне слово, «Північний потік», з точки зору сьогодення, можна вважати безперспективним і наддорогим проектом із тих, які будували в радянські часи. Щось на кшталт БАМу, який не працює, чи ідеї перекидання вод північних рік в Каспійське море. І німці це вже зрозуміли. Свідчення цьому – наразі ще неофіційна інформація про те, що Німеччина відмовляється від другої черги газогону. А від третьої гілки «Північного потоку» Ангела Меркель відцуралася значно раніше.
Щастя у нещасті
Хоч як парадоксально сьогодні це звучить, однак Україна не тільки нічого економічно не втрачає від запуску «Північного потоку», а навпаки – може ще й суттєво виграти. Варто лише не втратити шансу, грамотно розіграти партію – і кілька додаткових мільярдів Україні забезпечено. Принаймні так вважає екс-міністр економіки, президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий.
«Існує така річ, як прибуток від транспортування газу, – пояснює він. – В Україні він настільки малий, що ми його навіть не відчуваємо. Плата за прокачку тисячі кубометрів газу на сто кілометрів відстані становить у нас приблизно 2,8 долара. Це десь ушестеро-всемеро менше, ніж у Західній Європі. Такі низька ставки плати були аргументом у проханні знизити ціну імпортованого в Україну газу. От тільки такі договори були абсолютно не вигідними. Усі мінімальні отримані транзитні кошти ми вкладали або в модернізацію труби, або витрачали на її підтримку. Одне слово,фактична прибутковість нашого газогонубула нульова. Така безглузда ситуація не хвилювала нікого, у тому числі й Європу. Європейські керівники цікавилися лише ціною газу на кордоні зі Словаччиною й Угорщиною, та ще й на цьому наголошували. Тому ми нічого не могли протиставити російському монополісту».
Тепер, на думку Володимира Ланового, зважаючи на те, що частинугазу в Європу качатиме «Північний потік», Україна матиму шанс змінити ціни за транзит. Ми запросто можемо просити вищі ставки оплати. Іззапуском альтернативного потоку автоматично вирівнюється ринок постачання і платежів,і цін. Створюється ринок. Знову ж таки, ми ввійдемо в міжнародний газово-економічний пул. Входження у цей ринок західноєвропейських учасників допоможе нам при формуванні ціни. Якщо тепер ми отримуємо приблизно 2 мільярди доларів за транспортування газу, то згодом зможемо мати й 10-12 мільярдів. Це дуже непогано, адже транзит газу вийде за прибутками на друге місце після експорту металу й обжене навіть прибутки, які Україна має від продажу зерна за кордон.
Так що запуск «Північного потоку» міг би принести Україні неабиякі плюси, потрібно лише грамотно скористатися ситуацією. І якби не аспект політичний, Росії можна було б узагалі подякувати за запущений об’єкт.
Взаємний шантаж
«Відтепер нинішній Президент чи інший керівник держави, який буде після нього, не зможе розмовляти так, як це роблять Янукович з Медвєдєвим, – каже Олексій Гудима. – Тому що у будь-якій, навіть найдрібнішій конфліктній ситуації, яка тільки виникатиме, Росія матиме аргументи для шантажу. Мовляв, Україна вже не є монополістом, ви вже не єдині, хто має трубу, – тепер є ще “Північний потік”. Так що треба розглядати цей проект лише як форму шантажу України».
Але, кажуть політологи, якщо йому не піддаватися, не гарячкувати і спокійно на нього реагувати, то нічого надто страшного не станеться. Наша відповідь на тиск Росії повинна бути простою: «Хочете качати газ через “Північний потік”, то качайте…» Їм і так нічого не вдасться. Й у жодному разі не потрібно вдаватися до шантажу зустрічного, зокрема до методу Миколи Азарова, який пригрозив Росії демонтажем нашої ГТС. Усі ж бо розуміють, що ця заява – з розряду «сказали-забули». Насправді ж на такий крок не зважиться ніхто. І, зрештою, не дозволить. Бо українська ГТС потрібна не тільки нам, а й усій Європі.
