Сайт Агенції Журналістських Розслідувань

Арешту­вали його пізно ввечері в одному з ресторанчиків Львова.

Саме там за вечерею він нібито намагався дати хабар у 2000 доларів двом іншим членам ТВК. У такий спосіб, за версією слідства, пан Кравчук схиляв своїх колег, членів Пар­тії регіонів Тараса Ящишена та Сергія Котенка, вдатися до незаконних дій – зареєстру­вати список кандидатів від «Батьківщини».

Тоді, нагадаємо, у Львові виявилося дві політсили з та­кою назвою – одну Тимошен­ко визнавала, а іншу називали технічним проектом Партії регіонів. У результаті жодної з «Батьківщин» до виборів допущено не було.

Невдовзі порушили кри­мінальну справу, відбувся суд, звинувачений своєї вини не визнав. Було винесено ви­рок – два роки позбавлення волі. Але оскільки на той мо­мент пан Кравчук уже дев’ять місяців провів у СІЗО (цей термін дорівнює 18 місяцям «нормального» ув’язнення), а ще суд узяв до уваги деякі пом’якшувальні обставини, от і було вирішено чоловіка від­пустити. Зараз Ігор Кравчук, як-то кажуть, насолоджуєть­ся всіма радощами життя на волі. Проте це, переконаний він, ненадовго. Мовляв, про­куратура ніяк не заспокоїть­ся – вже подала апеляцію з вимогою продовжити термін ув’язнення. От і доведеться йому досиджувати свій строк. Причому пан Ігор навіть знає, де він це робитиме…

Про ризики роботи у ТВК, нестандартні ситуації, які ви­никали під час роботи, про подробиці й подальшу пер­спективу його справи «Інфор­маторові» розповів екс-голова ТВК Ігор Кравчук.

– Зважаючи на події, які Вам довелося пережити про­тягом року, ніколи не думали, що варто було тоді вчинити якось по-іншому?

– А що я міг би змінити? Не давати хабара? Я його і так ніколи не давав. Не ви­словлюватися за те, щоби за­реєструвати «Батьківщину»? Досі вважаю, що моя точка зору була правильна.

Зрештою, питання реєстра­ції ЛОО «Батьківщина» під керівництвом Ілика членами нашої комісії обговорювалося тільки гіпотетично. Тож ціл­ком зрозуміло, що не в моїй позиції була справа. Просто тоді треба було змінити керів­ництво, відповідно, усунути мене з посади у будь-який спо­сіб. Львівська облдержадміні­страція тоді мала конкретний план: узяти під контроль ТВК та друк і розвезення бюле­тенів. Зрозуміло, для чого їм це було потрібно: якщо мати у розпорядженні водночас адміністративний ресурс і чітко вибудовану вертикаль від самого низу до верху, тобто від дільничної виборчої комісії і до ТВК, то вибори запросто можна фальсифікувати.

Ні для кого не таємниця й те, що з бюлетенями можна зробити що завгодно. Особливо тоді, коли їх друкують десь у Київській області. Я був проти друкування бюлетенів поза межами області. Бо коли це роблять на місці, зазвичай за процесом стежать члени комісії. А якщо друк відбува­ється десь далеко, то будь-який контроль неможливий. Тому ніколи й нікому не відомо, скільки насправді надрукують бюлетенів, куди їх привезуть, де і скільки їх вкинуть і як порахують результати. Так і сталося. Свого часу до мене дійшла інформація, що п’ять тисяч бюлетенів у Пустомитів­ському районі було вкинуто за партію, яку представляє тепе­рішній голова комісії (Микола Щур, УНП. – Ред.)

– А загалом часто трапля­лося, щоби від Вас як від голови ТВК чи, зрештою, від інших членів комісії вимагали вчинків, яких ви не мали права робити?

– У комісії на різних по­садах працюю ще з 2006 року. За цей час надивився різного. Влада у роботу виборчих комі­сій втручалася завжди, зокрема обласна адміністрація постійно намагалася перебрати на себе функції ТВК. Що ж до пропо­зицій, то вони були різними.

Щиро кажучи, відвертого шантажу не було. Але осо­бисто до мене телефонували і прямо пропонували грошову компенсацію за певні рішен­ня. Стосувалося це, до речі, й того ж друку бюлетенів. Якось задзвонили до мене представ­ники однієї київської друкарської фірми і запропонували 10% від­кату за те, щоби я доручив друк саме їм. Вартість друкування бю­летенів для Львівщини становила 2 млн 400 тис. гривень, тож «мої­ми» наче мали бути 240 тисяч. Я відмовився в категоричні формі. Сказав, що цього не буде. Тоді не пов’язав цього факту із тим, що на бюлетенях так залежало адмі­ністрації. Тепер на цю ситуацію у мене інший погляд. До речі, от я вийшов із в’язниці – і цілком випадково довідався, що саме київська фірма тоді й отримала замовлення від нашої ТВК. Як ви думаєте, куди подівся відкат?

А загалом робота у ТВК – до­волі ризикова річ. Було таке, що один із моїх попередників отримав інсульт, секретар комісії – інфаркт, ще одна працівниця взагалі померла. Як закінчилася моя діяльність – дев’ять місяців у СІЗО – відомо всім. Тож висно­вки напрошуються самі собою.

– До речі, якими були умови утримання у слідчому ізолято­рі?

– Такі, як у всіх інших. Спо­чатку я потрапив у камеру на третьому поверсі – у приміщенні площею 35 квадратних метрів було 22 особи. Згодом мене пере­вели у камеру, де сиділо 24 чоло­віків. Це був не останній перевід. Засиджуватися не дають, час від часу переводять, щоби, бува, не налагодили зв’язків. Страшно було лише перші кілька годин – потім розумієш, що скрізь живуть люди. І все буде гаразд, якщо дотримуватися всіх писа­них і неписаних правил. З ними ознайомлюють кожного, хто вперше потрапляє в камеру, – де прати одяг, як вмиватися, коли, даруйте, ходити в туалет. Але до всього можна звикнути. Я собі придумав нормальний порядок сидіння – підйом, зарядка, про­гулянка, чайку попити, пограти в шахи, почитати. Ще й потрапив у камеру, де назбиралася непогана бібліотека. Якщо говорити про стреси, то я у значно більшому шоку був тоді, коли мене аре­штовували, – оце було несподі­вано…

– Представники «Батьків­щини», діяльність в інтересах якої Вам ставили у провину, бодай якось полегшували пере­бування у СІЗО? Можливо, вони відвідували Вас чи намагалися контактувати?

– Жодного разу я нікого із членів «Батьківщини» не бачив. Мені ніхто нічого не передавав, не підтримував. Лише дружина.

– Ви стверджуєте, що по­переду у Вас доволі безрадісна перспектива, тобто доведеться повернутися в тюрму…

– Це, на жаль, так: у вересні Апеляційний суд Львівської області, куди звернулася про­куратура, виніс рішення, що я таки маю відбути покарання. Мені має прийти повістка, куди треба прибути для подальшої «відсидки». Залишилося ще шість місяців. Думаю, мені до­ведеться відбути до виправного центру Івано-Франківської чи Тернопільської області. Інша річ, що маю право на достро­кове звільнення. Звісно, буду клопотати. Але рішення – за адміністрацією виправного за­кладу. Результат, загалом, про­гнозований. Хіба ні?

Кейс.

Ігор Кравчук народився 2 січня 1965 р. 1987-го закінчив Львівський політехніч­ний інститут (радіо­технічний факультет, спеціальність «інженер електрозв’язку». 1999-го закінчив Львівський національний універ­ситет (спеціальний правничий факультет, спеціальність «право­знавство»). Обирався депутатом Франків­ської районної ради м. Львова (I-го демо­кратичного скликан­ня, 1990-1994 рр.), Львівської міської ради (II-го демократичного скликання, 1994-1998 рр.). 1987-1998 р. – працював інженером-конструктором СКБ Львівського заводу телеграфної апарату­ри. З грудня 2005-го до 15 вересня 2010-го – заступник голови ЛОВК. З 15 вересня до 29 вересня 2010 року – голова Львівської об­ласної виборчої комісії. Наразі безробітний на підписці про невиїзд. Одружений, донька 1993 р.н. – студентка Правничого коледжу.