Саме 22 січня, як і обіцяли, на Софійській площі Києва всі опозиційні лідери країни завізувалидокумент, який підтверджує лише одну тезу: з цього дня вся опозиція – єдина! В усякому разі, так вважає депутат від БЮТ Сергій Соболєв. Він сказав: «Підписаний документ дуже серйозний.
Над ним працювали аж два місяці, йому передували десятки годин переговорів та засідань. Зрештою, обумовлює він надзвичайно важливі речі – ті, що можуть забезпечити навіть перемогу опозиції на майбутніх виборах до парламенту.
Йдеться про спільну платформу, про координацію роботи опозиції у дільничних виборчих комісіях та в округах, про тотальний контроль спільноопозиційних спостерігачів. І навіть про найголовніший момент: у декларації обумовлені принципи підбору кандидатів у мажоритарні округи. Тобто йдеться про спільний та єдиний список кандидатів, які балотуватимуться по мажоритарних округах. І про все це ми привселюдно домовилися». На перший погляд, все нібито виглядає привабливо та перспективно: ну нарешті наша опозиція одумалася, об’єдналася і вирішила спільно протистояти владі. Але якщо замислитися, то певні сумніви таки беруть.
Не підтримав цієї опозиційної ініціативи лідер «Громадянської позиції» Анатолій Гриценко, підписав, але з певними застереженнями лідер «Удару» Віталій Кличко, «Наша Україна» спершу відмовилася підписувати цей меморандум, але в кінцевому результаті таки пішла на такий крок. Зрештою, навіть сам Арсеній Яценюк виявився не таким уже й щирим. Тож невідомо, наскільки серйозними і правдивими є нинішні об’єднавчі наміри опозиціонерів.
Наскільки вони є стійкими, стабільними, а головне – тривалими. Зрештою, до цього часу опозиція підписала вже стільки меморандумів, документів та угод, уклала вже стільки різного роду союзів та комітетів... Та все це у кінцевому результаті закінчувалося розвалом і розбратом. Чи не станеться так і цього разу?
Вимушений союз
«Я б не покладав особливих надій на начебто офіційно здійснене об’єднання опозиції, – каже директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. – Воно, як і передбачалося,було формальним і символічним. У День Злуки відбулася лише декларативна злука всіх опозиційних сил. Ну як же в такий день не говорити про об’єднання? Це було б політичним самогубством. Це всі розуміли. Тому й і напередодні Дня Злуки, і цього дня було багато слів про об’єднання. І говорили про ці речі серйозно. Заявили навіть про єдиний опозиційний список на вибори до Верховної Ради України. Проте ніхто не сказав, хто туди увійде, чи будуть якісь рейтингові голосування, чи це відбуватиметься в режимі ручного управління. Не повідомили також, на яких програмних принципах відбулося це об’єднання. Тому те, що відбулося, – лише декларації і слова».
Не рекомендує сприймати об’єднавчі наміри опозиції надто серйозно й директор Центру прикладних політичних досліджень Володимир Фесенко. Попри те що об’єднавчі документи були підписані, укладену угоду слід вважати не угодою про об’єднання, а угодою про певну координацію дій та деякими правилами гри між опозиційними політсилами. Це такий собі пакт про ненапад.
«Як бачимо, домовилися опозиціонери виключно про співпрацю в мажоритарних округах, – веде далі Володимир Фесенко. – А ще – про розподіл округів між окремими опозиційними силами. А от те, що стосується спискової складової виборів, то там кожен за себе. Всі провідні опозиційні політичні партії, котрі мають шанси подолати п’ятивідсотковий бар’єр, підуть на вибори самостійно. Доля інших тепер уже офіційних опозиційних союзників їм байдужа. Зрештою, про це свідчать слова Яценюка. Він же чітко заявив, що за списковою складовою мають йти три політсили – «Батьківщина», «Фронт змін» та «Свобода». Через що не слід очікувати великої дружби між опозиційними партіями. Так що в найближчому майбутньому можна буде спостерігати радше співіснування прихованих конкурентів, між якими є купа протиріч, які ніколи не дадуть можливості опозиціонерам об’єднатися в прямому розумінні цього слова».
Приховані конкуренти
І таких протиріч справді вистачає. Ми нині можемо бачити дуже непрості стосунки навіть в окремих політичних силах. Приклад: нещодавно у фракції БЮТ оприлюднили догану Наталці Королевській і ще двом членам фракції. Справжня причина цього банальна – дуже непрості стосунки між Королевською і Турчиновим.
Є й багато інших проблем у БЮТ. Досі не вирішили проблему ПРП. Піде вона на об’єднання з «Батьківщиною» чи змушена буде самотужки йти на вибори. Як це, ймовірно, робитиме УСДП на чолі з Королевською, куди вже перейшла частина бютівців, не задоволених Турчиновим. Крім того, спостерігатимемо дуже непрості стосунки між різними опозиційними лідерами. Той же Арсеній Яценюк добре пам’ятає, хто саме проводив проти нього «чорнушні» кампанії під час останніх виборів. І хоч нині нібито існує тактична взаємодія між Турчиновим та Яценюком, вони залишаються конкурентами. Між опозиційними політичними лідерами простежується взаємна недовіра. От, наприклад, Кужель при всій своїй опозиційності постійно нападає на Яценюка. Багато незадоволених Тягнибоком та окремими представниками «Свободи». Їм дорікають за «печерний націоналізм». Так що прикладів, які не дозволять об’єднатися опозиції по-справжньому, дуже багато. І, звичайно, все це буде використовуватися противниками опозиції і на самих виборах, і напередодні них.
Шанс на успіх
Та, попри все це, вважають експерти, опозиція таки має реальні шанси отримати непогані результати на виборах. Деякі з них навіть припускають імовірність створення ними власної більшості. Та лише за умови, що й далі падатимуть рейтинги Партії регіонів. І, безперечно, якщо вони «вдало» зуміють висунути кандидатів на мажоритарних округах. «Саме ці дві обставини вкупі зможуть суттєво збільшити шанси опозиції на перемогу, – переконаний політичний аналітик Ярослав Макітра. – Схожа процедура вже відбулася у 2002 році. Нинішня опозиція, вочевидь, робитиме все за тими ж лекалами. Нагадаю: тоді опозиційні «Наша Україна» і БЮТ також домовилися про розподіл округів, де висувалися єдині кандидати. І це дало результати – опозиція фактично виграла вибори».
Втім дещо іншу перспективу бачить політолог Володимир Фесенко. На його думку, опозиція має реальні шанси виграти лише спискову складову виборів: 130 мандатів зможуть отримати представники опозиційного табору і лише 95 – ПР зі своїми союзниками. Проте опозиція зуміє вибороти перемогу лише в 40 – 45 мажоритарних округах. Відповідно, сумарна кількість мандатів буде дуже далекою від необхідної для більшості.
Та це зовсім не означає, що Партія регіонів зі своїми сателітами святкуватиме перемогу. Адже зовсім не факт, що вони виграють вибори у 130 мажоритарних округах. Такою підтримкою населення, яка була в 2010 році, влада не може заручитися. Відповідно, перемогти у багатьох округах зможуть кандидати-самовисуванці або ж представники нечисельних партій. Це у переважній більшості будуть бізнесмени з політичними амбіціями, які займатимуть, як правило, автономну позицію. Тому стабільної провладної більшості, яка є нині, більше не буде. І, можливо, це не так уже й погано?
