Наприкінці червня цього року вогнепальним пораненням закінчився День молоді для мешканця села Петропавлівка на Харківщині. 24-річному хлопцеві поцілив у ногу орендар ставка. Чоловікові не сподобалося, що компанія відпочивала на березі його водойми. До ставка двоє хлопців із дівчатами приїхали ще зранку – купалися-засмагали. Коли компанію помітив орендар водойми, то наказав молодим людям забиратися геть – мовляв, відпочивати тут заборонено, бо це приватна територія. Коли ж молодь відмовилася піти, чоловік узявся за рушницю…
А нещодавно мешканці сіл Пилипи й Петрівка Могилів-Подільського району на Вінниччині звернулися до міліціонерів із проханням захистити їх від Миколи Чувашова – орендаря місцевого ставка. Тамтешній «пан» повністю перекрив доступ до водойми селянам, а тим, хто насмілюється пройти до води, погрожує розправою.
Ну і взагалі сумнозвісною на всю країну стала квітнева історія, коли у с. Заставні Чернівецької області на приватному ставку Блакитна нива озброєні чоловіки в компанії місцевих посадовців, зокрема й головирайонної ради Михайла Бойчука, жорстоко побили чотирьох рибалок. Учинивши розправу над «холопами», їм дали «аж» три хвилини на втечу, підганяючи бідолах вистрілами з рушниць у повітря.
Усе – у власність місцевим «панам»
Такі вияви тваринних законів, а точніше – чорного беззаконня, у цивілізованому суспільстві вже не поодинокі. Це лише кілька фактів за минулі чотири місяці, а зі схожих повідомлень насправді можна було б зробити цілий номер газети. Україна поступово перетворюється на суцільну приватну власність, де діють не загальнодержавні закони, а примхи окремого місцевого «пана». Огороджені колючим дротом пляжі в Криму, мисливські господарства, де людей можуть відстрілювати, як дичину, платний вхід за можливість просто поплавтаи спекотної днини у ставку чи озері… Повертаємося до середньовіччя із його стосунками «феодал – васал»?
Так, у відомому озерному краї – Волині – ще рік тому замислилися про те, щоби припинити передачу водойм в оренду. Щоправда, за цей час домоглися лише того, щоби ретельно перевірити діяльність орендарів водойм: «акція» стартує вже з осені. Та чи вистачить мужності місцевим чиновникам протистояти грошовитим орендарям, покаже час.
Наразі ж кажуть: усі озера Волині перетворилися на закриті зони, до яких людям зась. Хоча, як пояснили нам у Львівській обласній державній адміністрації (і ці правила діють у всій країні), громадяни мають право і порибалити на орендованих ставках у любительських цілях (тобто на одну вудочку), і поплавати у водоймі. Адже угоди повинні укладати так, аби не суперечили інтересам громади. Тільки от лихо – часто місцеві мешканці навіть не знають, що прописано в такому договорі. Стежити ж за тим, наскільки дотримуються пунктів умови, контролюючі органи не вельми поспішають. Усе-таки традиційно володарями водних стихій стають люди заможні та впливові. Хто піде проти них?
Насправді кожен орендар має чітко відрізняти оренду штучно створених водойм від оренди озер чи водосховищ, що мають загальнодержавний статус, а також оренду озера від одержання дозволу на спеціальне користування водними живими ресурсами за наявності у користувача ліцензії і затвердженого ліміту на вилов риби. А ще слід відмежовувати ведення рибництва та рибальства на водних об’єктах природно-заповідного фонду України від такої ж діяльності на звичайних рибогосподарських водоймах.
Але ж, як знаємо, закони законами, а життя, буває, так різниться від прописаних речей.
«Трапляється, що, взявши в оренду ставок, уже наступного дня новий власник встановлює табличку “Вхід до водойми – 100 гривень”, хоча ще нічого там не зробив, – каже Тарас Куньчик, начальник Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області. – Узагалі про справедливість зборів на відвідування тієї чи іншої водойми говорити можна багато. Для прикладу, за разову можливість посидіти з вудочкою біля орендованого ставка любителям рибалки доводиться викласти від 5-ти до 100 гривень. Як формуються ці цифри, можна тільки здогадуватися, але не факт, що на “дорожчому”ставку улов буде кращим. Як часто трапляється в нашій державі, “крайніми”залишаються прості люди».
Отож, прості люди… Люди, яким Конституція України гарантує право вільного і рівного доступу до використання природних ресурсів, адже «земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, які розташовані в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу», – зазначено в Основному Законі країни. Та й згідно з Водним кодексом, всі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку та соціального добробуту. А ст. 8 Закону «Про планування і забудову територій» №1699-ІІІ від 20.04.2000 р. саме вимагає вже згаданого «врахування громадських інтересів під час планування територій на регіональному рівні».
Як же враховують інтереси громади? Це ми вирішили перевірити в межах Львівської області. Чи можуть мешканці нашого краю скористатися своїм конституційним правом безкоштовно користуватися водним ресурсом? Це цікаво, зважаючи, зокрема, й на цифри: за інформацією, яку нам надали в Головному державному управлінні охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів і регулювання рибальства у Львівській області, майже третина ставків Львівщини перебуває або в оренді, або в постійному користуванні.
Комерція від держструктур
Спочатку вирушаємо у Яворівський район, який справді багатий водоймами, адже через його територію пролягає європейський вододіл. Здавалося б, де-де, а тут люди можуть плавати досхочу.
На вулиці – один із не багатьох літніх днів, коли біля води хочеться не просто помедитувати в думках про вічне, а й подарувати насолоду тілу: вдосталь поплавати, посмакувати смаженого м’яса. Зупиняємося біля села Майданське і рушаємо до ставків, що розташовані на території Яворівського національного парку.
Звертаємо увагу на те, що плеса води – за огорожею, на територію можна потрапити через стару металеву браму, яка відчинена навстіж. Біля неї – ні душі, тож видається, що проїхати до ставків можна вільно. Щоправда, є вивіска: «Товариство військових рибалок і мисливців “Млинки”». Щиро кажучи, з’явилася підозра, що нас можуть звідси витурити, бо не належимо до «Млинків», але навіть подумати не могли, що тут провадять комерційну діяльність. Як-не-як, територія національного парку, та й державне відомство…
Чи то народ, переляканий постійними та раптовими вечірніми грозами, не надто поспішає на природу, чи тому, що пора була обідня, але біля ставків – майже безлюдно. Лише поблизу останнього з них припарковано кілька автівок. Зупиняємося і починаємо готуватися до пікніка: дістаємо вугілля, ковбаски і…
З невеличкої хатинки, що поруч зі ставком, нам одразу назустріч вийшла жінка середніх літ, яка розпочала розмову з головного:
– Ви надовго до нас?
– На годинку. Хочемо посидіти на березі, пообідати.
– На годинку? То довго! Платіть за вхід на територію.
– А кому належать озера? – не вгамовуємося.
– Міністерству оборони!
– Але це ж державне відомство! Відповідно, державна територія. До чого тут комерційна діяльність. Водний фонд – це ж власність народу України!
– Ну то і їдьте туди, де вода – власність народу! А в нас – власність Міністерства оборони. Або платіть, або забирайтеся геть.
Ми ж вирішили не продовжувати дискусію, але попросили бодай показати документи, які свідчили б, кому належить територія і те, що її власники мають право провадити тут комерційну діяльність. Жінка на диво швидко погодилася, пішла у будиночок і повернулася звідти… зі звичайним прейскурантом на послуги. Так ми довідалися, що перебування на території вартує 15 гривень з особи, порибалити – 60 грн. Тож якщо сім’я з чотирьох персон захоче провести вихідний біля озера, їй доведеться викласти за зовсім не розкішний відпочинок 60 грн тільки за пропуск. Чи не дорогувато? Хоча можна себе втішати, що за такі кошти відпочиваєш не будь-де, а в рекреаційній зоні, в національному парку.
Нам не довелося їхати далеко до наступних водойм. Біля того ж села Майданське, але вже в Регіональному ландшафтному парку «Равське Розточчя», знаходимо ще дві водойми. Вони – на території, яка належить податковій міліції Львівщини. Понад те, у цьому випадку йдеться не просто про орендовані водойми, а про організацію справжньої бази відпочинку. Окрім озер, тут і невеличкі симпатичні будиночки з окремими номерами, територія доглянута, прокладено стежинки, газони пострижені, ставки почищені і зі зручними підходами до води. І де податкова міліція взяла гроші на таку розкіш? Не секрет, що збройні сили завжди скаржаться на вельми скромне фінансування.
Та чи вдасться нам потрапити до води? Наскільки податкові міліціонери дотримуються Конституції?
– Ми хотіли б недовго посидіти біля води, поплавати. Проїжджали через село, дізналися, що тут є озера, і заїхали, щоби трохи відпочити від дороги. Пропустите нас?
Молодий охоронець на мить задумується, тривожно оглядається і, як не дивно, погоджується:
– Але йдіть он до того ставка, – вказує на водойму, що найближче до входу. – Далі не ходіть, та й територією дуже не розгулюйте. Директор зараз на місці – дізнається, що я просто так вас пропустив, отримаю на горіхи. Самі розумієте – у нас вхід платний. Але якщо ви ненадовго і просто поплавати, то проходьте.
Що ж, про те, щоби посмажити сосиски на бережку, ми вже навіть не затиналися. Виженуть і вибачення не попросять. Дізнаємося, що вхід на територію вартує 40 грн, оренда альтанки – 80 грн, мангала – 40 грн. Скільки коштує винайняти номер, навіть не цікавимося – ціни тут вищі, ніж середньостатистичні. Тим не менш, як розповіли знайомі, їм заледве не за місяць доводилося бронювати собі місце на суботу для святкування іменин. І будиночки, і мангали, і альтанки були зайняті. Погожими вихідних клієнтури тут точно не бракує. Що ж, непогано прилаштувалися наші митники та військові рибалки: «косять» гроші у рекреаційних зонах!
Так, лише біля одного села на Яворівщині ми знайшли чимало ставків, але вільно відпочивати біля них не можна навіть місцевим жителям. Неподалік від бази відпочинку зустрічаємо гурт хлопців, які чекають на автобус. Може, вони підкажуть, де у Майданському можна безкоштовно поплавати?
– Та як вам сказати… – хлопці справді задумалися. – Хіба що у «Млинках». Іноді нам вдається вмовити охорону пропустити нас до озер безплатно, все-таки ми місцеві, нас там уже знають.
Та з «Млинків», як відомо, ми поїхали ні з чим.
У будні та в холод вхід безкоштовний
Чи вдалося нам бодай десь потішитися обідом на природі, мандруючи Яворівщиною? Так! У селі Козульки на території все того ж Яворівського національного парку. Тут розташовані кілька ставків, у яких, щоправда, купатися не радимо нікому, зате вони манять сюди рибалок.
На в’їзді до парку відразу бачимо вивіску із прейскурантом. І за перебування на території, і за рибалку, і за вогнище – за все треба платити. Ціни, до слова, доволі помірні – від 10 грн. Нам узагалі пощастило: у будні, коли немає спеки, ніхто не стежить за тим, хто проходить на територію. Неподалік ставків лише двоє місцевих молодиків «чаклують» біля байків. Тиша і благодать…Та є підозра, що у вихідні відпочити тут за «просто так» навряд чи вдасться.
Під кінець дня ми встигаємо ще навідатися в Городоцький район – у село Завидовичі, яке славиться рибними ставками. Їх тут два, й один із них, більший, уже давно має свого орендаря. Як пояснила продавець у місцевій крамниці, там можна ловити рибу лише з дозволу господаря. «Наші місцеві жителі, та й не тільки, рибалять здебільшого біля меншого озера, адже нікому не хочеться платити, – розповіла жінка. – На щастя, це озеро ще нікому не віддали і не продали. Тут можна ловити рибу досхочу».
Ми ж рушаємо до орендованого ставу, який знайомі рекомендували як дуже хорошу місцину і для риболовлі, і просто для відпочинку. Справді, тут дуже красиво: величне плесо води, розкішні зарослі осоки та комишів. На одному з берегів бачимо невеличкий будиночок «адміністрації» ставка, в якому розводять рибу, неподалік від нього кілька рибалок закинули спінінги, смажать шашлик...
Ми також розкладаємо свій пікнік: розводимо вогнище, смажимо ковбаски, весело розмовляємо. На щастя, до нас – жодної уваги. Хоча, ймовірно, якби ми закинули вудки, то нас гречно (чи не дуже) попросили б заплатити за улов.
Усе приватне! А де комунальне, для людей?
Повернулися ми до Львова з доволі суперечливими думками. Використання й оренда водоймищ дещо нагадує палицю на два кінці. З одного погляду, люди, які беруть водойму в оренду, вкладають у неї кошти, мають право розраховувати на повернення грошей. Але…
Як свідчить досвід, відчуття власника в Україні дещо викривлене. Так, часто рішення про надання в оренду власності громади приймають без відома самої громади. Хоча саме на громадських слуханнях мали б обговорювати всі подробиці угод з орендарями, аби й прості люди не залишилися ні з чим. Натомість усе відбувається геть інакше: орендар стає повновладним господарем природного ресурсу й інтереси громади йому – як п’яте колесо до воза. А чом би й ні? Що йому за це буде?
12 травня цього року Верховна Рада не затвердила проект закону, який передбачав встановлення адміністративної відповідальності за незаконне обмеження вільного доступу до водних об’єктів громадян для культурно-оздоровчих, рекреаційних цілей, а також тварин для водопою та незаконне обмеження права громадян вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності.
А якщо так, то люди мають геть непривабливий вибір: або платити гроші за відпочинок, або шукати ставки, до яких іще не добралися орендарі. Тільки от біда, у більшості з таких водойм через їх стан ні купатися, ні рибалити не варто. От де відпочивати поблизу Львова? Найпопулярніші водойми вже давно оточені огорожами від безкоштовних візитів, а інші…
«Я не розумію, чому Левандівське озеро не доведуть до ладу, – розмірковує Роман Фіца, начальника Центральної рятувально-водолазної служби у Львівській області. – Це красива водойма, яку просто потрібно почистити, і це не дуже затратна справа. Немає пологого берега до води? Можна прокласти сходи, як роблять біля моря. Так, вода тут брудна, але ж люди однаково купаються, попри всі заборони санстанції! Не всі ж можуть щовихідних витрачати гроші на відпочинок біля платних водойм. То чому б цей став не зробити бодай привабливішим і безпечнішим? Те саме зі ставком на перетині вулиць Наукова-Стрийська, який заростає очеретом. Чому його не окультурити? Як на мене, краще дозволити тут купатися: просто перед цим провести певні заходи – вирівняти дно, почистити його, розставити буйки. Наша служба організувала б тут свій пост. І таких ставків біля Львова чимало».
Слушна думка, але владі до неї байдуже: на облаштування комунальних місць відпочинку немає коштів, а ще більше – бажання. Простіше здати водойму в оренду – нехай хтось заможний доведе її до ладу і встановлює там свої правила та закони. Але з таким підходом, видається, недалекий і час, коли в оренду почнуть здавати навіть місцеві парки й алеї – і за те, щоби пройтися стежиною у Стрийському парку, доведеться платити...
Кейс
У Львівській області нараховують 2640 ставків площею водного дзеркала 11256,3 га. Із них:
– в оренді – 480 шт. площею водного дзеркала 2817,5 га;
– у постійному користуванні – 411 водойм площею водного дзеркала 4302,8 га (здебільшого ставки рибогосподарських організацій).
