Самі церковники переконують, що недавній візит, як і всі попередні, був суто пастирським, присвяченим річниці хрещення Київської Русі і заснуванню Російської православної церкви. Проте існує й інша думка. Багато хто побачив у приїзді Кирила винятково політичні мотиви – зокрема чергову спробу популяризації в Україні ідеї так званого «русского мира».
Про те, чому насправді Патріарх Кирило так часто відвідує Україну, «Інформаторові» розповіла Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України, віце-президент Української асоціації релігієзнавців, виконавчий директор Центру релігійної інформації і свободи.
– Чому Патріарх Кирило так часто до нас приїздить?
– Він, мабуть, дуже «любить» Україну. А чому б йому її не любити? Україна – це значна частина Російської православної церкви. За кількістю вірних і чисельністю громад УПЦ МП складає третину всієї Російської православної церкви. От Кирило їздить і як тільки може укріпляє цю значну частину православного світу. Але попри те, наше релігійне життя дуже динамічне. Воно не представлене однією релігією, однією конфесією чи однією Церквою. У нас надзвичайно цікавий релігійний ландшафт. Кирила саме це й не влаштовує. Він хотів би внести в наше релігійне життя певні зміни, які пішли б на користь російському православ’ю. Я кажу пропроект Кирила щодо духовного об’єднання трьох братніх народів – «русского мира».Патріарх Кирило за кожної нагоди говорить про спільну «великоруську націю, до якої входять Росія, Україна та Білорусь».Але я думаю, що йому не вдасться збудувати в Україні нічого на кшталт «русского мира» – цей проект апріорі провальний.
А взагалі це ненормально, що він так часто до нас навідується. Нехай би краще зайнявся внутрішніми проблемами Православної церкви в Росії.
– Чому Ви думаєте, що проект «русский мир» у нас не приживеться?
– Кирило доволі наполегливо просуває цю ідею. У її популяризацію вкладають величезні ресурси, триває активна рекламна кампанія цього проекту. Але водночас кожен приїзд патріарха зачіпає все менше його прихильників. Звісно, частина з них завжди збирається його вітати і відвідує його служби, проте це вже явно не та кількість народу, яка приходила два роки тому. Вочевидь, люди відчувають, що він представляє не українську культуру, а відстоює інтереси Росії. Тобто фактично не виправдовує їх сподівань.
– Візити патріарха, вочевидь, ще й дуже дорого коштують. Хто за все платить?
– Усі витрати лягають на плечі УПЦ МП. Його приїзди надзвичайно дорогі. І таке фінансове навантаження важке для Церкви. Особливо в часи, коли єпархії рахують кожну копійку. Тим паче, що тепер усе оплачують винятково митрополії, які відвідує Кирило. А він не сам прибуває – із ним зазвичай приїздить понад 200 осіб супроводу. Це і якісь офісні працівники з патріархії, журналісти, представники громадськості, департаменту міжнародних відносин і так далі. А спробуйте оплатити кількаденне перебування стількох людей – перельоти, переїзди автотранспортом, ночівлю в готелях, харчування. Ікра червона дорога, риба червона – також, а не поставити таке на стіл – поганий тон. Тож це мільйонні витрати. А звідки беруть гроші єпархії? Та з людських пожертв. Миряни ж не сліпі – все бачать. І це ще одна причина, чому віряни розчаровуються в Кирилі. Людина такої величини повинна якось дистанціюватися від розкоші. Він мав би оберігати свою богообраність і святість.
– Є думка, що вже навіть саме керівництво УПЦ МП не дуже задоволене частими приїздами Кирила. Нібито через те, що він сам безпосередньо хоче очолити Українську православну церкву…
– Ще й як незадоволене. А кому це сподобається? Якщо ви доклали масу зусиль, душі і грошей, щоби ця Церква постала й функціонувала. Це ж колосальні зусилля. А хтось, нехай навіть Патріарх Кирило, приїздить на все готове і претендує на посаду керівника. УПЦ МП має свого предстоятеля. А у склад синоду, так уже сталося, введено людей, яких складно назвати проросійськими. От Кирило й хоче це змінити – привести «своїх».
А ще в них виникає чимало запитань. Наприклад, чому під час останнього візиту Кирило поїхав до Президента Віктора Януковича в Крим? Він зробив це за спиною настоятеля УПЦ МП Митрополита Володимира Сабодана. Крим, до слова, є юрисдикційною територією УПЦ МП. Тобто зустріч Кирила та Януковича відбулася без участі основного душпастиря Криму. Про що може розмовляти патріарх іншої країни з главою нашої держави без присутності представників української сторони? Вочевидь, на теми, які не призначені для вух Володимира Сабодана. Можливо, налагоджував якісь стосунки із владою за спиною митрополита. Крім того, він почав дуже вільно поводитися на теренах України – не як гість, а як справжній господар!
– У чому це проявляється?
– Наприклад, навідує єпархії УПЦ МП без відома Митрополита Володимира. Як на це має реагувати українське духовенство? Так само, вочевидь, як звичайна людина, до котрої прихали гості і почали хазяйнувати в її домі. До речі, ще один нюанс. Не зовсім привітно сприймають приїзди Кирила навіть ті церковники, які раніше дуже прихильно до цього ставилися. Насторожують, мабуть, часті навідування до Києво-Печерської лаври і її настоятеля Павла. Адже через такі «наїзди» можна зробити неоднозначний висновок: чи, бува, не збираються замінити Павла на посаді? Тож у нього не дуже позитивні настрої стосовно Патріарха Кирила. Звичайно, цього відверто ніхто не скаже, зокрема й сам Павло, але настрої такі можна побачити.
От і триває якась закулісна боротьба. Є ще, звісно, чимало інших моментів. Патріарх Кирило дуже послідовний у досягненні поставлених цілей. Але він має зрозуміти, що Україна – не Росія, і з більшою пошаною ставитися до традицій і системи взаємин між державою та Церквою.
Досьє
Людмила Олександрівна Филипович народилася 7 червня 1956 року в Чернівцях.
1979-го закінчила Омський держуніверситет за спеціальністю історія. Із2002-го – професор. Завідувач відділу релігійних процесів Інституту філософії НАНУ, віце-президент Української асоціації релігієзнавців, виконавчий директор Центру релігійної інформації і свободи.
