Щодня обидві сторони офіційно обмінюються різкими заявами. Навіть Президенти обох країн не гребують зухвалими словами. Уже дійшло до того, що Янукович і Медвєдєв погрожують один одному судовими позовами. І не де-небудь, а в міжнародних судових інстанціях.
У тому, що Росія так палко дотримується своєї позиції, немає нічого дивного, адже угоди 2009 року їй надзвичайно вигідні. Дивує інше – те, у який спосіб Віктор Янукович відстоює інтереси України і протистоїть Медвєдєву та Путіну.
Про своє бачення газового конфлікту та про сценарії його розвитку «Інформаторові» розповів відомий російський політолог Андрій Окара.
– Що це за нові ноти з’явилися у настрої Януковича?
– Зважаючи на те, як Президент тепер висловлюється і в який спосіб дискутує з російською стороною, його сміливо можна назвати економічним націоналістом. Це абсолютно нові мотиви в його поведінці, але цілком зрозуміло, чому вони з’явилися. Його загнали в дуже жорсткі рамки – можна навіть сказати, у глухий кут, з якого виходу, окрім хіба пробиватися грубою силою, немає. Крім того, Росія з «Газпромом» справді поводяться нахабно. Вони тиснуть на українського Президента і всіляко демонструють, що він не є рівноправним чи хоча б молодшим партнером, а лише «шісткою». Тож Віктор Янукович образився і видав дещо неочікувану реакцію.
– Чи призведе така поведінка до того, що словесна дуель закінчиться і натомість розпочнеться активна фаза газового конфлікту?
– Та вона і так уже почалася – й активно триває. Хіба те, що тепер відбувається, не є газовим конфліктом? Безсумнівно, є. Інша річ, що ще немає конкретних наслідків, але вони будуть доволі скоро. Насамперед обидва Президенти можуть вдатися до того, чим погрожують один одному, – до тяганини у міжнародних судових інстанціях: у Стокгольмському суді чи Міжнародному арбітражі в Гаазі. Переконаний, що ці взаємні погрози не є пустими словами. А ще може дійти до намагання арештувати українську власність за кордоном. Крім того, російська сторона застосовуватиме всі можливі штрафні санкції, які прописані в газових контрактах. Можуть вдатися до взаємних торгових ембарго і багато чого іншого.
Єдине, що не може зробити російська сторона (хоча цим вона шантажує), то це до припинення поставок та транзиту газу до України. Можна, звісно, зменшити тиск у трубі, але тільки до технологічно можливого ступеня. Видобуток газу – цикл безперервний. Свердловини працюють, насоси помпують – i зупинити їх неможливо. Відповідно, газ може надходити тільки у трубу або в повітря. А як довго можна випускати блакитне паливо в повітря лише задля зменшення поставок? Щонайдовше тиждень.
Відключити повністю газ можна лише у тупикових гілках газопроводів. В Україні ж вони практично всі є магістральними – транспортують блакитне паливо в Європу. А якщо навіть і припинили б поставки газу в Україну, застосувавши якийсь неймовірний спосіб, то наша держава від того постраждала б не надто.
– Чому?
– На те є кілька причин. По-перше, Україна сама видобуває газ – для потреб населення вистачить. По-друге, її сховища повністю заповнені. І, врешті-решт, Україна, незважаючи на різні обхідні газопроводи, таки залишається основною транзитною країною-постачальником російського та туркменського блакитного палива на Захід. Тож якщо їй забракне газу, то можна вiдкачати належну частину газу з труби, а решту відправити далі. Через що Європа постраждає, бо не отримає належної їй кількості блакитного палива. Відповідно, українсько-російська проблема перетвориться на конфлікт російсько-європейський. Так що вести будь-які газові війни з Україною не так уже й просто.
– Тобто у цьому конфлікті Україна перебуває у дещо виграшній ситуації?
– У Януковича на руках є справді сильні аргументи та козирі. І він дійсно міг би виграти у цьому конфлікті, якби Росія була простою країною. Але це не так: вона ж може застосувати нестандартні методи впливу на Україну. Фантазія у росіян насправді безмежна. І вони пробуватимуть поставити Київ на коліна, не гребуючи нічим. Я особисто цілком серйозно розглядаю такий сценарій: «Газпром» може захопити українську трубу й усі газосховища. А полягає він у тому, що спецслужби (звісно, не українські, а іншої держави) можуть вбити Тимошенко в тюрмі. Це повністю делегітимізує режим Януковича. Москва може легко скористатися хаосом, який виникне, і взяти все, що їй потрібно. Відповідно, Росія – «в шоколаді», а Україна – на задвірках.
– Сценарій дещо неймовірний... А якщо говорити про більш приземлені речі, тобто перспективу судової тяганини у міжнародних судах, то чи ця процедура зможе реально вирішити ситуацію на чиюсь користь? І чи довго триватиме суд?
– Таку серйозну справу у будь-якому міжнародному суді розглядатимуть із півтора року. Сам суд справді може «розрулити» ситуацію і визнати правоту тієї чи іншої сторони. Проте рішення спрогнозувати фактично нереально. Адже судові засідання супроводжуватиме жорстка інформаційна війна, причому до неї можуть долучитися різні європейські країни. Відповідно, рішення може бути політичним, а не суто правовим. З одного боку, Європа у газовому питанні наче симпатизує Україні, бо Росія використовує «Газпром» як найпотужнішу зброю, і це не подобається багатьом країнам. А водночас вони залежні від Росії. Тому прогнозувати, якою буде політична воля Європи, фактично нереально.
Досьє:
Андрій Окара – російський політтехнолог, політолог, коментатор і публіцист. Закінчив юридичний факультет Московського державного університету, аспірантуру Інституту держави і права російської Академії наук, захистив дисертацію, працював доцентом Президентської академії в Москві. Часто відвідує Київ. Вільно говорить українською. Автор відомих політологічних праць і резонансних публікацій, частий гість телеефірів у країнах колишнього СРСР. Входить у десятку топових політтехнологів Росії й України.
