Начальник головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області генерал-майор Богдан Щур, попри довжелезну чергу відвідувачів, запросив до свого кабінету фактично одразу. У його абсолютно стандартній приймальні – диван та обладнане місце для секретаря – ми просиділи лише хвилин із п’ять і потрапили з неї у зовсім нестандартний кабінет. Зайшли у звичайнісінькі дерев’яні двері – а вийшли... з грецької арки.
«Тут виводяться рибки…»
Не дивуйтеся, але саме у такому стилі оформлено кабінет керівника обласної міліції. Арки, колони, барельєфи… Двері та шафи виготовлені з дерева червонуватого відтінку. З того ж матеріалу і робочий стіл Богдана Володимировича. Навпроти – великий плазмовий телевізор, щоправда, його за браком часу генерал майже не дивиться. У кутку стоять м’які крісла зі світло-коричневої шкіри та столик.
Цікава деталь – великий годинник, який запросто можна назвати антикварним, адже йому понад сто років. Але він досі точно показує час. А ще у кабінеті є величезний акваріум з рибками. «У моєму кабінеті чудова аура, – каже пан Щур. – У цьому акваріумі вивелася купа рибок, і всі вони живуть. Коли я сюди прийшов, то тут було тільки дві рибки – тепер їх уп’ятеро більше, хоча жодної ніхто не докуповував. Я завжди за ним стежу». Саме місце сидіння генерала – стандартне: чорне шкіряне крісло. До речі, не нове…
Таємниця «грецьких» дверей
«Крісло належало моєму попередникові. Може, його залишив ще хтось до нього, – розповідає Богдан Володимирович. – Воно доволі зручне та й виглядає пристойно. То для чого викидати? До речі, своє крісло я залишив на попередній роботі – в Інституті внутрішніх справ. Його мій наступник також не змінив. Ми, знаєте, не забобонні. Також не робив жодного ремонту в кабінеті, навіть мінімального. Залишив навіть підставки для канцелярських предметів й інші дрібниці.
Загалом дизайн мені дуже подобається. Його придумали ще за часів Василя Рябошапка. Хоча кілька речей я таки додав. Це портрет Шевченка, який ношу за собою з кабінету в кабінет більш як двадцять років. Його мені подарував шкільний учитель ще тоді, коли я працював простим міліціонером у Золочівському райвідділі міліції. Також завжди беру зі собою одну ікону і Євангеліє, подарунок товариша-священика, – воно мене захищає від усього поганого. Оце й усе». На полицях ще кілька подарунків – кубок, різноманітні мечі та футбольний м’яч.
Є в кабінеті генерала, окрім вхідних, ще одні цікаві «грецькі» двері. За ними – кімната відпочинку, куди нас також впустили подивитися. Кімнатка зовсім невеличка, вмебльована дуже просто – диван, столик і книжкова шафка. У ній кілька книжок, які написав сам Богдан Володимирович, та ще декілька газет. Найбільше ж мене зацікавив стелаж із нагородами – орденами й медалями, які отримав пан Щур. Їх назбиралося вже чимало – більш ніж тридцять.
Із кімнати відпочинку можна потрапити і до конференц-зали, де проводять наради. Одне слово, місце праці Богдана Щура стильне, функціональне та зручне. Усім на заздрість…
Усе «з нуля»!
Мер Львова Андрій Садовий виявився не менш гостинним господарем. Без проблем знайшов час, щоби дозволити нам відвідати його кабінет. Дивитися та ходити Андрій Іванович дозволив де завгодно, але сам ввічливо «відпросився». Сказав, що на зустріч із громадянами…
Уже кілька років кабінету не ремонтували – потреби у цьому не було. Адже одразу після того, як Андрій Садовий вперше став мером і мав офіційно зайняти робочий кабінет міського голови, він змінив у ньому геть усе до останньої дрібнички: столи, стільці, шафи, дивани, картини, вазонки, люстри й інші предмети інтер’єру... Не обійшлося без побілки й інших ремонтних робіт. Дизайн першого кабінету Львова придумав не будь-хто – професійний дизайнер. Нічого не скажеш, Андрій Іванович обрав чудового професіонала, бо кабінет вийшов на славу. Він, можна сказати, якийсь повітряно-легкий, елегантний, вишуканий і без надмірностей. Усе світле – стіни, килими, гардини.
Найбільша гордість Садового
Сама кімната величезна, із 50 квадратних метрів, високі п’ятиметрові стелі-склепіння. Світла побілка візуально робить кабінет ще просторішим і вищим. Навпроти вхідних дверей – робочий стіл Андрія Івановича. Здається, що перед нашим приходом на ньому все акуратно поскладали. Монітора (як, зрештою, і самого комп’ютера) немає – мер користується ноутбуком.
Справа від робочого місця пана Садового – довжелезний стіл для засідань, а зліва, майже біля вхідних дверей – круглий столик із кількома кріслами. Усі меблі придбано в антикварних крамницях. Під стінами – книжкові шафи, на поличках яких розставлено інтер’єрні прикраси та власне книги. Кілька невеликих картин на стінах. Над дверима – старовинна ікона. Її Андрієві Івановичу подарувала, як пояснили нам супроводжуючі, одна львів’янка – просто вручила мерові презент і навіть не представилася. Єдине, що нинішній керівник міста залишив від попередників, – старовинна карта Львова, яка стояла у головному кабінеті міста вже кілька десятиліть.
Позаду робочого стола Андрія Івановича є невеликі, приховані гардиною дверцята до особистої кімнати відпочинку. Туди не впускають нікого... Зате нам залюбки продемонстрували інший предмет гордості Андрія Садового. Це величезна тераса, з якої можна помилуватися чудовими краєвидами Львова. Площу Ринок і все, що відбувається на ній, видно пречудово. На терасі є також стіл і кілька крісел, де мер за будь-якої нагоди (тільки б погода дозволяла) приймає делегації – офіційні й неофіційні. Кажуть, гості Львова від такої зустрічі в захопленні. І це не дивно, бо такої тераси немає у жодній мерії України і не тільки…
