У Львові є небагато будівель, куди пересічній людині не вдасться зайти просто так. Серед них, без сумніву, – похмура сіра споруда, що на вулиці Вітовського. Це управління СБУ у Львівській області. Щоби походити коридорами СБУ й потрапити у кабінет керівника управління Юрія Кіцула, довелося домовлятися декілька тижнів.
Проте, як-то кажуть, недаремно ми це робили. Бо отримали змогу не тільки побувати у головному кабінеті сірої споруди, а й побачити всі «скелети», які пан Кіцул сховав у своїй шафі…
«Усі таємниці залишаться тут»
Сам кабінет, просторе прямокутне приміщення, можна назвати по-справжньому чоловічим. Нічого зайвого, скрізь абсолютний порядок. У тому числі й на робочому столі. Якби не знаття напевно, що хтось у тому кабінеті живе, то точно можна було б подумати, що місце праці лише чекає на свого господаря. Адже на столі не було не те що документів або інших атрибутів робочої атмосфери, а навіть комп’ютерного монітора чи ноутбука.
– Я все поясню, – сказав Юрій Васильович, помітивши мій здивований погляд. – Із комп’ютера та ноутбука нескладно «зняти» інформацію. А тут у нас, самі розумієте, державні таємниці всілякі. Тому кабінет захищений. Немає носіїв, звідки можна вкрасти якусь таємницю, а на кожному вікні – спеціальні датчики. Самі вікна, до слова, у нас «страшненькі», старі – їх не міняли з часу зведення будівлі. Зате є чотири телефони урядового зв’язку. Можна поговорити з усіма посадовцями, починаючи від Президента й закінчуючи головою СБУ, його заступниками та різними міністрами. Десь сто людей зав’язані на цій системі. Є ще, звісно, місцевий зв’язок. Охоплює близько 60 абонентів – голову облдержадміністрації, заступників і так далі. Зв’язок, зрозуміло, також захищений. Так що обговорювати будь-які таємниці у моєму кабінеті абсолютно безпечно.
«Тільки ручка й онучка»
Робочий стіл, шкіряне крісло, плазмовий телевізор, книжкові шафи, конференц-зона та невеликий куточок для відпочинку. От і все вмеблювання. На вікнах – жодних штор, лише «офіційні» жалюзі.
«Ви тут щось змінили після свого призначення?» – цікавлюся. «Абсолютно нічого, – відповідає керівник СБУ. – Ремонту навіть косметичного не робив. Востаннє кабінет обновляли років три тому, за часів Анатолія Матіоса (рідний брат письменниці Марії Матіос, очолював СБУ у Львівській області у 2008-2009 рр. – Авт.). Так що ремонт ще свіжий. Не міняв також умеблювання – все мені підійшло. Навіть крісло, яким користувався мій попередник, залишив. Особистих речей у цьому кабінеті дуже мало – з Києва привіз тільки ручки й онучку. А що возити? Сьогодні ми на одному місці, завтра на іншому. От фотографію онуки Олександри, яка вже пішла в перший клас, не взяти не міг. І ще кілька нагород прихопив зі собою».
Решта особистих предметів, які є в кабінеті, Юрієві Кіцулу подарували вже у Львові. Ікону Георгія Побідоносця на День служби презентував керівник обласної міліції Богдан Щур. Вона недорога, але має символічне значення – ангел-охоронець, як-не-як. Пан Щур отримав подарунок навзаєм – також ікону.
– Прокуророві, пригадую, подарував хороший Кримінальний кодекс, – каже керівник СБУ. – Голові суду – статуетку Феміди. Так воно якось склалося, такі вже традиції… А оце Реймське Євангеліє (тираж українського видання, до речі, дуже обмежений – існує, мабуть, лише сто примірників) я купив собі сам.
Запросив Юрій Васильович і до свого «захристія». Нічого особливого – шафа, сейф, диван, журнальний столик… Чай попити тут можна.
– У шафі також нічого не ховаю – лише мою форму, – відкрив шафу-купе генерал. – Ось вона – парадна генеральська, польова, кілька сорочок і краваток. От і всі мої «скелети»…
А загалом якщо порівнювати всі кабінети, де доводилося працювати панові Кіцулу, то львівський – один із найкращих. Мовляв, у Києві в СБУ взагалі сутужно з приміщеннями, лише в голови служби зручний кабінет. Його заступники сидять у втричі менших кімнатах, що вже казати про рядових працівників…
«Алло… Це Ковбасюк!»
Якщо порівнювати владні кабінети, у яких довелося побувати мені, то найскромнішим, без сумніву, виглядає прокурорський. Невеликий, давно ремонтований, з не новими та недорогими меблями. Косметичну побілку тут робили років із шість тому. Одне слово, скромно. Навіть секретарка нинішнього прокурора Львівщини Віталія Ковбасюка, яка сидить у передпокої, проводить робочі будні, як на мене, у приємнішій обстановці, хоча їй і доводиться працювати у ядучо-зеленій кольоровій гамі. Адже все у приймальні зелене – стіни, дивани, книжкові шафи…
Як і в інших колег-силовиків, кабінет пана Ковбасюка обладнаний спецзв’язком. Проте є у нього ще один телефон із величезною кількістю кнопочок. Як пояснили нам, він особливий.
– Цей телефон об’єднує всі кабінети, що є в прокуратурі, – пояснює керівник відділу зв’язків із громадськістю Мар’яна Гайовська, яка попрацювала для нас гідом. – Кожному начальникові відділу присвоєно якусь кнопку на дисплеї. Це зроблено для зручності – не потрібно щоразу казати секретареві з кимось з’єднувати. Пан Віталій у спілкуванні дуже просто людина. Без отих-от «з’єднайте мене». Так що він сам може спокійно зателефонувати і на мобільний, і на робочий номер і з’ясувати у людини, що йому треба.
Козаки, шаблі та… Фіона
Усі меблі в кабінеті Віталія Ковбасюка, вочевидь, ще радянські. Робоча зона, місце для нарад, кілька шаф, акваріум і вазони. Оце й усе вмеблювання. Прокурор у кабінеті взагалі нічого не змінював. Додав кілька деталей в оформленні приміщення.
З’явилися, наприклад, нові картини та репродукції. На стіні таких кілька – «Козаки пишуть листа турецькому султану», «Мазепа» й інші. Загалом пан Ковбасюк явно небайдужий до запорозьких мотивів. У кабінеті є навіть козацька шабля, а ще люльки й інші атрибути козацтва.
– Прокурор любить літературу – історичну та сучасну, – каже Мар’яна Гайовська. – На поличках у нього завжди стоять «Холодний Яр», «Запорожці», «Козаки»… На стіні – ще одна картина, на ній зображено пам’ятник тим, хто служив в Афганістані. Виготовлена вона з різного розміру бурштину, від подрібненого на макове зерно і до великого різних відтінків. Це дуже пам’ятна і цінна для нього річ, адже він сам там воював.
Є у головному кабінеті прокуратури і відпочинкова кімната. Вона крихітна і темна – немає навіть вікна. Вмеблювання невибагливе – диван, накритий скатертиною столик, кілька книжкових поличок і шафа. З особистих речей – фотографія трирічної доньки і, напевно, нею ж залишена маленька іграшкова Фіона, героїня мультфільму «Шрек».
