Зізнаюся щиро – не сподівалася, що вона буде провальною чи вкрай захопливою. Але геть не могла передбачити, що побачене та почуте на арені не викличе жодних потужних емоцій – ні негативних, ні позитивних. Не було ані мурашок по тілі, ні бажання нестримно вилаятися…
Так, можна було б виплескувати негатив, що ми отримали не відкриття арени, а радше урочисте відзначення закінчення першої черги будівництва стадіону. Недовершена інфраструктура, майже не виконано декоративних робіт, лише дві відчинені вбиральні, сидіння, вкриті будівельним пилом, земляні терикони навколо споруди, обмежена кількість прокладених підходів до «Арени Львів»… Та все це було очікуваним, адже навіть на офіційному рівні за кілька днів до відкриття йшлося про 93-94% готовності стадіону.
Активна робота будівельників у повній амуніції та вантажний кран, за допомогою якого намагалися доробити покрівлю, стали несподіванкою хіба що для співачки Анастейші. За словами очевидців, американська «зірка», м’яко кажучи, не приховувала свого здивування, коли вперше прибула на стадіон для репетиції. Вочевидь, сподівалася побачити довершену споруду, а потрапила на будівельний майданчик.
Сама ж церемонія, здавалося, містила всі необхідні складові: світлове шоу, масове дійство, танці, пісні та феєрверки. Та все було якимось недовершеним, не зв’язаним однією канвою. Дійство начебто й подобалося, але не захоплювало! Звісно, зважаючи на невеликий термін, відведений для підготовки сценарію, язик не повертається сказати недобре слово на адресу його авторів. Понад те, можна тільки щиро подякувати волонтерам, які взяли участь у масовій постановці. Вони зробили все, що могли, вони старалися, вони доклали чималих зусиль, щоби за якихось два тижні підготувати і вивчити номери. Чесно – за це їм честь і хвала!
Головна ж проблема церемонії полягала у тім (звісно, на мій суб’єктивний погляд), що в ній так і не знайшлося місця для моменту, який став би справді потужним об’єднувальним фактором для 30 тисяч людей, які прийшли на арену. Не було миті, яка подарувала б переконливе відчуття того, що ми є свідками справді грандіозної події, котра передує історичному моменту в житті нашої країни та міста – чемпіонату Європи з футболу.
Навряд чи хтось із глядачів потребував офіційних промов і пафосних слів. Та символічна процедура розрізання стрічки двома милими дітками відбулася наче «між іншим». По томуглядачі вже почали підводитися на ноги в очікуванні національного гімну, але... Малечу швиденько попросили зі сцени, як і знаменитих львівських спортсменів, а замість «Ще не вмерла України» над стадіоном запустили якусь бадьореньку мелодію.
Врешті ще за півгодини до закінчення церемонії трибуни спорожніли майже на половину: справжнього об’єднання так і не відбулося. Якщо не вважати таким дружній свист на відео-звернення президента Януковича…
Направду, дуже жаль, що своє офіційне життя новозбудована споруда розпочала саме так – недовершено та без піднесення. «Арена Львів» заслуговує на більше. Можу сміливо стверджувати: коли стадіон остаточно доведуть до пуття, він буде з когорти «супер» для походів на футбол. Розміщення трибун таке, що почуваєшся на них не просто спостерігачем, а майже учасником гри. А ще фантастична акустика, яка здатна перетворити підтримку вболівальників на нестримну звукову хвилю.
Перший матч збірна України проведе на «Арені Львів» 15 листопада. І от тоді, вірю, чашу стадіону наповнить по вінця «Ще не вмерла України» у виконанні переповнених трибун, а запущені вболівальниками хвилі стануть додатковим стимулом для наших футболістів. От цього моменту справді чекаю з нетерпінням. І впевнена – він не розчарує!
