І, можливо, президентство в УЄФА – лише старт блискучої кар’єри на керівному поприщі. Тактовна, але доволі жорстка дипломатичність, помножена на винятково французьку чарівність, поставила в доволі незручне становище українських чиновників, які поруч із людьми Вашої величини губляться і навіть не намагаються зробити гарну міну при поганій грі.
Ви ніколи не зізнавалися, скільки ночей провели у неспокійному безсонні від часу, як погодилися на величезну авантюру – довірили Євро-2012 Україні. А, напевно, їх було немало. Однак під час усіх візитів до нашої держави, на всіх зустрічах із журналістами завжди були усміхнені й озброєні тонким почуттям гумору. Навіть у найкритичніші моменти, коли, за чутками, вже й Німеччина задоволено потирала руки, плекаючи надію перехопити у нашого краю право на чемпіонат, Ви говорили: я вірю в Україну та її можливості. Хоча, які там думки роїлися насправді у Вашій голові?
У своєму стилі Ви провели й останній брифінг на львівському стадіоні. «Львів більше не має великих проблем із підготовкою до Євро-2012, зате є багато дрібних».
Так, принаймні однієї великої проблеми ми позбулися: нова спортивна арена, оздоблена ще не припиленим газоном, що нагадує дорогий персидський килим, із клопоту перетворюється на гордість Львова, хоча ми досі не знаємо, як чинитимемо з цієї гордістю після чемпіонату. А от «невеличкі проблеми»… Перед журналістами Ви не надто вдавалися до конкретики, що розумієте під цим визначенням. Та й навіщо? Усе видно й неозброєним оком. Як от, наприклад, те, що територія біля футбольної арени досі нагадує непідняту цілину.
Та, як Ви самі сказали, ці невеличкі проблеми Вас не хвилюють, адже «влада зможе їх подолати». Одне слово, мастіть собі голову самі, хоч лусніть, але вирішіть усі ці «дрібнички». І от саме цими словами (а ще, мабуть, тим, що «офіційним» українцям за зачиненими дверима таки докладно розповіли, що ще треба зробити) увігнали наших можновладців у меланхолію.
Григорій Суркіс стояв на брифінгу такий, ніби йому й життя немиле, не те що Євро-2012. Борис Колесніков намагався віджартовуватися, та якось непереконливо. Навіть вищий на півтори голови Андрій Садовий за Вашою спиною, мосьє, видавався якимсь змалілим та змарнілим. Михайло Цимбалюк узагалі намагався триматися на віддалі від компанії – мовляв, мене це все не стосується, йдеться ж про проблеми міста, а не області. Що ж, гарне завдання Ви поставили перед нашим державним офіціозом…
Самі ж, прихопивши в подарунок футболочку з написом «Спасибо жителям Донбасса!», поїхали від нас зі словами: «Сподіваюся, що й після Євро-2012 мене в Україні зустрічатимуть так само гостинно, як і до чемпіонату». Хм, ми, звичайні вболівальники, завжди будемо раді Вам, а от державотворці… Чи пробачать вони, що 2008 року Ви звалили на них такий тягар, як Євро-2012, для реалізації якого довелося не лише розсипатися гарними словами, а й трохи попрацювати?
