Не встигли українські глядачі звикнути до того, що з екранів кінотеатрів звучить українська мова, не встигли вщухнути інформаційні хвилі, котрі протягом трьох років хвилювали не надто бурхливе море вітчизняного кінопрокату, як на наші екрани знову повернулися фільми російською мовою.
Львів, звісно, не став винятком. У червні в прокат вийшла стрічка Терренса Маліка «Древо життя», яка щойно кілька тижнів перед тим завоювала «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. Однак кіномани були розчаровані – фільм демонстрували в російськомовному дубляжі з поспіхом накладеними українськими титрами. При цьому всі афіші найбільшого львівського кінотеатру «Планета кіно» були лише україномовні, тож виявити підміну можна було лише в кінозалі.
Наступним випадком (принаймні з тих, які зафіксував «Інформатор») став фільм Вуді Аллена «Опівночі в Парижі», який стартував у прокаті 6 жовтня й успішно перебуває в ньому досі. Ситуація повторилася – Львів (не Сімферополь чи Одеса!), україномовні афіші, україномовні касири, жодних попереджень… І лише у темній залі виявляєш, що персонажі розмовляють російською.
Чому так відбувається?
До середини минулого року все було зрозуміло – фільми в кінотеатрах мали бути дубльовані чи озвучені лише українською мовою. Можна було також демонструвати стрічки мовою оригіналу – насамперед російською, оскільки, скажімо, англомовний оригінал, зважаючи на «масовий» рівень володіння українців цією мовою, робив прокат явно збитковим.
Але 21 червня 2010 року уряд Миколи Азарова ухвалив постанову, згідно з якою дистриб’ютори отримали право самостійно обирати мову дубляжу або озвучення, але тільки за умови, що всі роботи з дублювання або озвучення будуть виконані на території України. При цьому якщо фільм дубльований не українською, то він обов’язково повинен мати українські субтитри. Виняток зробили лише для арт-хаузних фільмів – їх можуть озвучувати або дублювати не на території України за умови, що в український прокат вони виходять тиражем не більш ніж 10 фільмокопій.
Насправді ця постанова мало що змінила. Голлівудські виробники блокбастерів, які збирають найбільшу касу, зацікавлені в максимальному охопленні аудиторії, а тому фінансують переклад і дубляж на інші мови. Очевидно, що замовлення на дубляж російською отримують саме російські, а не українські студії. Українці могли б перекладати на російську лише за умови, що від цього відмовляться росіяни, бо двічі американці за те саме не платитимуть.
Натомість українські кінопрокатники пішли простішим, хоч і незаконним шляхом. Вони почали демонструвати фільми, повністю дубльовані в Росії, накладаючи лише українські титри – зроблені переважно дуже неякісно. Зрештою, навіщо напружуватись – хто ж їх читатиме?
Трохи математики
Як це відбувається на практиці, «Інформатор» дослідив на прикладі вже згаданого фільму Вуді Аллена «Опівночі в Парижі». Побіжний пошук в Інтернеті дозволив встановити, що водночас цю комедію показували у Львові (2 кінотеатри), Дніпропетровську (4), Києві (7), Донецьку (1), Кривому Розі (4), Одесі (4) та Харкові (1). Тобто щонайменше 23 кінотеатри – і, відповідно, 23 фільмокопії.
Тож під визначений законодавством виняток для високомистецького арт-хаузного кіно (не більш ніж 10 фільмокопій у прокаті) «Опівночі в Парижі» не підпадає. Дубляж фільму здійснювала одна з найбільших російських студій «Пифагор», розташована у Москві. То на якій підставі стрічка потрапила в український прокат?
– Ми показуємо лише ті фільми, які мають відповідне прокатне посвідчення, – каже Оксана Хвальова, директор львівського кінотеатру «Планета кіно». – «Опівночі в Парижі» мав таке посвідчення, а ще був субтитрований українською.
Прокатне посвідчення в Україні видає Держкіно, точніше – експертна комісія, що складається із представників Мінкульту й незалежних експертів, на основі фільмокопії, яку туди надсилає власник прав на фільм (у цьому випадку – «Централ партнершип»). Спроби «Інформатора» з’ясувати, як Держкіно перевіряє фільмокопії на відповідність українському законодавству, наштовхнулися там на нерозуміння: мовляв, фільм арт-хаузний, був субтитрований українською – які проблеми? Виявилося також, що Держкіно жодним чином не контролює кількості копій, які надходять у прокат.
Невже незабаром і голлівудські блокбастери в Україні йтимуть у прокатних посвідченнях під грифом «арт-хауз», що дозволить прокатникам економити на дубляжі й «ганяти» Україною необмежену кількість російськомовних копій? Принаймні перші ознаки цього вже з’явилися – днями «Планета кіно» у Львові отримала російськомовну копію довгоочікуваного ЗD-фільму «Мушкетери». У результаті показ просто відмінили, а прем’єра замість четверга відбулася в суботу – вже з україномовною копією.
А права споживачів?
Зрештою, окрім очевидних зловживань, які почали дозволяти собі великі кінопрокатники за потурання Держкіно, існує і відповідальність самих кінотеатрів. Чому глядачів жодним чином не попереджають про мову, якою демонструватимуть фільм?
– Ми часто і самі не знаємо, який буде дубляж чи озвучування. Трапляється, копія надходить у день прем’єри й наші співробітники можуть її побачити разом із глядачами, – каже Оксана Хвальова. – Трапляється, що глядачі скаржаться. Тому тепер на касі обов’язково буде застереження, якщо фільм демонструється російською. Сподіваюся, що такі ж попередження з’являться і на нашому сайті, але ним займаються в Києві («Планета кіно» є власником мультиплексів у Києві, Одесі та Львові), тому це займе якийсь час. На жаль, афіші виготовляють задовго до прем’єри, тому тут змінити щось складно.
– На афіші обов’язково має бути інформація, якою мовою дубльований фільм. Якщо доведено, що така інформація не зазначена в афіші, то це пряме порушення прав споживачів, – вважає Ігор Ходак, головний спеціаліст обласного управління у справах захисту прав споживачів. – У такому разі слід написати скаргу до адміністрації кінотеатру, а також до органів місцевого самоврядування, тобто в міську раду.
