Ділова хватка, масштабність мислення, уміння бачити перспективу – саме такі риси дали змогу нашій сьогоднішній героїні Світлані Саєвич створити кілька потужних підприємств і вистояти в нелегкі часи. Їй завжди допомагали віра в себе та здоровий прагматизм. Саме ця жінка на початку 1990-х створила підприємство, яке тепер відоме на всю Україну, – ПП «Торговий дім “Галпідшипник”» сьогодні обслуговує всі вітчизняні стратегічні підприємства. І навіть сумний досвід із ТзОВ «Львіввікнопласт» не змусив пані Світлану опустити руки.
«Мені завжди було простіше заробити гроші, ніж їх втримати»
– Пані Світлано, 1992 року Ви заснували ПП «Торговий дім “Гал підшипник”», яке тепер відоме на всю Україну. Чому обрали, здавалося б, нежіночий напрям бізнесу?
– Так трапилося абсолютно випадково. Свого часу я добре вивчила польську мову. У 1990-ті доля багатьох змушувала їздити до Польщі: хтось речі возив, а я їздила зі своїми знаннями мови – була перекладачем при одному спортивному клубі. А всі польські спортивні клуби є комерційними організаціями і заробляють самі на себе. Відтак, працюючи там, зустрічала чимало українських делегацій і під час цих зустрічей зрозуміла одну річ: поляки готові купувати в нас підшипники, але чомусь їм цього ніхто не пропонує.
Згодом, узявши відпустку, я повернулася до Львова, відвідала всі підшипникові заводи, домовилася з ними та запросила сюди поляків. Це було 1991 року. Так я стала посередником у цьому бізнесі. А вже 1992-го створила фірму «Світлана», яку через півроку перейменувала у «Галпідшипник». Ми стали першим підприємством, яке почало обслуговувати всю українську промисловість. Мені було лише 34 роки, і до мене часто доходили чутки, мовляв, що я – підставна особа, що за цим бізнесом стоять чи то американські, чи то японські капіталовкладення. Ніхто не вірив, що таке підприємство можна створити з нуля і розвинути за короткий термін до великих масштабів.
– Після «Галпідшипника» Ви створили «Львіввікнопласт». Чому обрали такі різні напрями діяльності?
– Це було дуже просто. 1997 року я затіяла у квартирі ремонт, відтак спершу треба було замінити вікна. Я звернулася на фірму «Світанок» – і там мені сказали, що одне вікно потрібного мені розміру коштуватиме 500 доларів, а термін очікування – три місяці! Я зрозуміла, що на цьому ринку немає конкуренції. Так виникла фірма «Львіввікнопласт» і почалися мої проблеми. Думаю, що ця сумна історія всім відома – зв’язавшись із двома аферистами, я втратила фірму. Зате потім створила «Віконні системи», які після року діяльності увійшли в десятку найкращих підприємств України.
– Що Вам допомогло вистояти й не опустити рук?
– Допомогли віра та здоровий прагматизм. Мені завжди було значно простіше заробити гроші, ніж їх втримати. Моя легковірність інколи призводила до тяжких наслідків, зокрема до того, що я втрачала шалені кошти – їх забирали аферисти.
«Держава ніколи не допомагала – лише заважала»
– Пані Світлано, скажіть, будь ласка, Вам складніше було починати справи на початку 1990-х чи вести їх тепер?
– Тоді кожен бізнес приносив колосальні прибутки, бо не було конкуренції. А теперішні часи, як на мене, найважчі. Хоча, з іншого боку, може, я вже забула про ті труднощі, які були на початках. 2003-2004 роки були важкими для «Галпідшипника». Тепер ситуація повторюється – нам просто не дають працювати! У час кризи замість того, щоби зосередитися на внутрішніх проблемах фірми, керівництво «Галпідшипника» змушене бігати по судах і відстоювати свої права. Попри те, що ми займаємо лідерські позиції зі сплати податків, нас просто замучила податкова міліція. Я переконана, що ці перевірки – просто полювання на фірму! За всі роки моєї діяльності я ще жодного разу не відчула підтримки держави. Навпаки – держава не дає нам працювати, хоча краще просто не заважала б.
– Які риси характеру допомагають Вам долати труднощі та не здаватися?
– Переконана, що мені допомагає здоровий прагматизм і вміння бачити дуже далеку перспективу. А ще бажання добре жити і при цьому нічого не робити (всміхається). Мені завжди було легше створити фірму та знайти людину, яка б її очолила, та спостерігати за процесом збоку.
– Пані Світлано, а на що тепер слід звернути увагу початківцям у бізнесі?
– Сьогодні для кожного бізнесу настали складні часи, тому радила б добре подумати, перш ніж щось створювати, особливо новачкам. Економічна криза вдарила по всіх напрямах діяльності. До прикладу, тепер на «Віконних системах» із двохсот працівників трудяться тільки сімдесят, у нас задіяна лише одна п’ята потужностей. Сьогодні великий бізнес потребує крупних інвестицій. Аби стояти на місці, треба дуже швидко бігти. Цього вимагає ринок і конкуренція на ньому.
«Я довіряю іншим на сто відсотків»
– Пані Світлано, чи складно провадити бізнес жінкам?
– Мені все вдавалося дуже легко, тому ніколи не відчувала якогось упередженого ставлення. Труднощів із цього приводу ніколи не було. З іншого боку, часто зустрічала людей, які жалілися, що в їхньому бізнесі все дуже важко. Переконана, що складно тоді, коли чогось не знаєш. Пригадую, як я страшенно боялася першої перевірки з податкової інспекції, бо нічого в цьому не тямила.
– За якими критеріями підбираєте працівників?
– Сьогодні біля мене залишилося тільки кілька людей, які працюють від початку заснування фірми. Серед них Олександр Фільман, котрий став співвласником підприємства. Я така людина, що відразу довіряю іншим на сто відсотків. На цьому часто обпікалася, але нічого з собою не можу вдіяти. Так поводжуся зі всіма працівниками. Буває, що у процесі роботи коефіцієнт моєї довіри до людини падає – і коли він дорівнює нулю, такий працівник відразу покидає фірму. З іншого боку, біля мене залишилися люди, котрим я від початку довіряю на всі сто. Вони ніколи не казали «дай», а навпаки докладали багато зусиль. Таким працівникам завжди хотілося дати значно більше.
– А який Ви керівник?
– Маю один мінус – не вмію керувати (всміхається). Для цього я надто м’якотіла. Завжди намагалася бути «сірим кардиналом» – відповідала за тактику і стратегію, а керівництво й управління персоналом перекладала на інших. Створюючи фірму, лише недовго очолювала її сама, а потім шукала відповідальну особу та віддавала управління в її руки.
– Маєте заняття для душі?
– Я – патологічно лінива, тому в мене дуже багато вільного часу (всміхається). Діяльність своїх фірм контролюю, не виходячи з дому. А мій дім – моя фортеця. Дуже люблю щось перебудовувати, ремонтувати. Я ніколи не користувалася послугами ні дизайнерів, ні архітекторів. Інтер’єр в офісі та вдома придумувала сама.
А ще люблю собак – їх у мене шестеро. Одну тваринку привезла контрабандою з Таїланду – вона була настільки маленька, що вміщалася на долоні.
– Пані Світлано, поділіться з нашими читачами своїм секретом успіху.
– Внутрішній спокій – це головне. А ще мені допомогло в бізнесі уміння бачити перспективу, стратегічне мислення та здоровий авантюризм.
– Успіхів Вам!
