Своє дітище він створив «із нуля» – не маючи ні достатньо досвіду, ні капіталу. Йому ніхто не гарантував, що все вдасться, але внутрішня сила та цілеспрямованість допомогли перетворити маленьке підприємство на потужний холдинг. Наш сьогоднішній герой – член ради директорів «IDS Borjomi International», депутат Львівської обласної ради Всеволод Білас добре знає, що заробити гроші складно, але ще складніше їх втримати. Однак йому це вдається.
Від посуду – до мінеральної води
– Всеволоде Омеляновичу, перша Ваша освіта – Дрогобицький нафтовий технікум, під час навчання в якому Ви поїхали працювати на Північ. Які труднощі Вас спіткали у російській глибинці?
– Я пропрацював десять місяців техніком КВП Сургутського управління пусконалагоджувальних робіт. У моїй «трудовій» навіть є запис: «Працював у районах, прирівняних до районів крайньої Півночі», тобто це вказувало на важкі умови праці. Попри непрості природні умови Сибіру та крайньої Півночі, у 1980-х роках саме професії, пов’язані з видобутком нафти й газу, були модними, престижними та приносили хороший дохід. Повернувшись додому, я вступив до Львівського політехнічного інституту на спеціальність «інформаційно-вимірювальна техніка», а через рік пішов в армію. Служив у повітрянодесантних військах, де, як відомо, служба ризикована та складна. Але крім труднощів і випробувань вона подарувала мені справжню чоловічу дружбу, яка триває досі.
– Із чоловічої дружби виріс бізнесовий тандем?
– Це сталося не відразу. Після того, як ми з Миколою Кмітьом повернулися з армії, роз’їхалися по різних містах – я до Івано-Франківська, а він – до Тернополя. Закінчивши навчання у вузі, пішов працювати за фахом на завод. Це були часи, коли підприємства банкрутували одне за одним. Якогось моменту я зрозумів, що треба створювати щось своє, бо далі так тривати не може. Пригадую, тоді я вже повернувся у Моршин – там мешкала моя сім’я. А побувавши в родичів у Німеччині, був вкрай здивований їхнім рівнем життя. На той час моя зарплата в еквіваленті становила сім марок, а в них пиво коштувало п’ять!
Був 1991 рік – переломний момент для багатьох українців. Починати бізнес дуже складно, адже ми не мали жодного досвіду і не було з кого брати приклад. Усьому вчилися на власних помилках. Саме 1991-го ми з Миколою відкрили мале підприємство «Оскар». Чим тільки не торгували: і компонентами для штучної шкіри, і посудом. Узагалі тоді були часи бартеру – щось купив, обміняв, перепродав дорожче. Одне слово, крутилися як могли.
– А як визріла ідея створити підприємство із виробництва мінеральної води?
– Відверто скажу – це була ідея Миколи. Він часто приїжджав до мене в Моршин, а якось запропонував зайнятися мінеральною водою. Адже, попри велику кількість джерел, у місті не було жодного підприємства чи фірми, які їх розробляли б. Тоді мінеральні та солодкі води привозили переважно із Польщі. Відтак ми вирішили зайняти цю нішу. Хочу зазначити, що ми з Миколою – абсолютно різні люди, але завдяки цьому наш проект і є успішним, адже доповнюємо один одного. Підприємство створювали на базі «Оскара». Із часом нарощуючи потужності, ми стали ВАТ «Моршинський завод мінеральних вод “Оскар”», а 2004-го утворився холдинг “IDS Group” найбільших потужних українських виробників (Миргородського та Моршинського заводів мінеральних вод) та їхніх дистриб’юторів («ІДС» та «Нова»).
– Всеволоде Омеляновичу, за скільки часу цей бізнес почав приносити прибутки?
– Спочатку майже всі кошти, які заробляли, ми вкладали у розвиток справи. Понад те, інколи доводилося брати кредити. Загалом, аби дійти до теперішнього рівня, нам знадобилося більш як десять років. Але чим ми зараз гордимося, то це тим, що всі наші компанії – «білі», у нас немає «чорної каси» і ми не ховаємося від податків, хоча суми сплачуємо шалені.
– Що спонукало Вас зайнятися депутатською діяльністю?
– Ця робота дає спілкування з цікавими людьми. Мені завжди хотілося щось зробити для свого міста, відтак часто лобіюю питання, які стосуються Моршина, на сесії облради. Хоча, з іншого боку, я не є публічним депутатом і ніколи не рвуся до трибуни. Приділяю увагу і меценатству: наша компанія опікується футбольним клубом Моршина «Скала», який представлений у дитячо-юнацькій вищій лізі, та ФК «Скала» м. Стрий. Мрію, що ця команда невдовзі гратиме у вищій футбольній лізі України.
«Моя донька покладається тільки на власні сили»
– Всеволоде Омеляновичу, Ваша старша донька зараз навчається в Англії. Чому надали перевагу закордонній освіті, а не українській?
– Вона поїхала вчитися до Швейцарії, коли їй було п’ятнадцять років. Там закінчила школу, а тепер навчається в Лондоні. Я зовсім не вважаю, що наша освіта чимось гірша за їхню. Просто у нас усе можна купити – і екзамен, і диплом. А це неправильно. Розумію, що до цього нас змушує система, адже не спроможний викладач вузу прожити на маленьку зарплатню. А з іншого боку, за кордоном не має значення, скільки в тебе грошей і який ти маєш статус: якщо твоя дитина не складає іспитів, її просто відраховують. Відтак, навчаючись за кордоном, моя донька сподівається лише на власні сили та знання.
– Як підприємець із досвідом, що порадите початківцю, котрий лише стартує у бізнесі?
– Коли в людини є бажання відкривати щось своє, то, звісно, слід спробувати. Треба лише «озброїтися» здоровим авантюризмом і розписати свій шлях до мети на маленькі кроки. Адже не буває, щоби завдяки одному стрибку людина відразу досягнула бажаного. Тільки якщо ви цілеспрямовані та послідовні у своїх діях, матимете те, що хочете.
– Попри зайнятість, Ви, звісно, знаходите час на відпочинок. Знаю, що полюбляєте дивитися добрі мультики…
– Так, просто обожнюю, отримую від цього насолоду та внутрішній спокій. А ще я вже дванадцятий рік займаюся моржуванням. Щоранку за будь-якої погоди долаю два з половиною кілометри до озера і назад. Ходжу туди із двома собаками, які стимулюють до дисципліни, бо залишити їх без прогулянки не можна. Мій особистий рекорд – занурення в ополонку при 29 градусах морозу. Переконаний, що все, чим займається людина, має приносити їй задоволення. Адже, щоби добре працювати, треба вміти відпочивати і тілом, і душею.
«Бізнес – це зажди ризик»
– Всеволоде Омеляновичу, напевно, непросто керувати таким великим підприємством?
– Мене працівники люблять (усміхається). До мене часто звертаються люди з різноманітними питаннями та проблемами – і я в міру своїх можливостей намагаюся їм допомогти. Не скажу, що я безвідмовний, але завжди можу увійти в чуже становище. На мою думку, для керівника важливо бути легким у спілкуванні. А ще я завжди прямий та відвертий: якщо мені щось не до вподоби, відразу про це скажу.
– Окрім професійних якостей, на що звертаєте увагу, беручи на роботу нову людину?
– Професіоналізм, безперечно, на першому місці. Але вагоме значення мають і людські якості: щирість, відкритість, простота. Дуже не люблю підлості та кар’єризму, коли хтось, як-то кажуть, іде по головах, аби досягнути свого.
– Не кожному під силу відкрити власну справу. Можливо, підприємець має якесь особливе мислення чи склад характеру?
– Мені в бізнесі допомагають цілеспрямованість і наполегливість. Якщо я ставив перед собою якусь мету, то неодмінно мав її досягти, грамотно долаючи труднощі та перешкоди, які траплялися на моєму шляху. Можу вас запевнити, що пряма лінія – це не завжди найкоротший шлях, який веде до успіху. Інколи треба повернути вбік або навіть зробити крок назад, аби потім дійти до мети. Бізнес – це завжди ризик. Мені ніхто ніколи не давав жодних гарантій, що все вдасться. На старті доводилося чимало працювати. Навіть тепер, коли вже можу дозволити собі приділяти бізнесу стільки часу, скільки хочу, переконаний, що без наполегливої праці нічого не буде.
– Всеволоде Омеляновичу, що для Вас означає успіх?
– Я вмію тішитися маленькими щоденними перемогами. Як і для кожної людини, для мене успіх – це злагода в сім’ї, бо коли є хороший тил, то і справи йдуть добре.
– Поділіться планами на майбутнє.
– Основним сьогоднішнім завданням нашої компанії є стабілізація активів. Прагнемо зберегти те, що надбали. Адже відомо: заробити гроші складно, але ще складніше їх втримати.
