Своїми думками про те, чого чекати від Євро-2012, із нами поділився один із найвідоміших півзахисників періоду 1970-1980-х, знаменитий «диспетчер» київського «Динамо» та збірної СРСР Леонід Буряк. Він же й оцінив ситуацію, яка склалася в збірній Україні менш ніж за рік до старту європейської першості.
– Леоніде Йосиповичу, які фактори стали найбільш переконливими для УЄФА, щоби таки довірити нашій країні право провести футбольну першість?
– Передусім на рішення УЄФА, думаю, вплинуло ставлення Федерації футболу до можливості отримати чемпіонат Європи – воно справді справило враження на Мішеля Платіні. Очевидно, вплинуло й те, що Євро-2012 у Польщі та Європі – це відкриття нових географічних горизонтів. Все-таки не забуваймо, що Східна Європа ще ніколи не приймала футбольних чемпіонатів, хоча це дуже хороший плацдарм для таких турнірів і популяризації футболу. Євро-2012 покаже, чи готовий регіон до такого виклику. Хоча я впевнений, що турнір відбудеться на найвищому рівні. Врешті, для цього вже чимало зроблено.
– Що отримає Україна від Євро-2012: міжнародне визнання, самоствердження, переконання, що ми справді можемо багато?
– Передусім хочу, щоби ми отримали від чемпіонату певне благополуччя, стабільність. Адже все, що будують до Євро-2012, залишиться. Навіщо приховувати – ми потребували і нових доріг, і аеропортів, й багато інших інфраструктурних речей. Тому дуже хотілося б, щоби після чемпіонату ми отримали оновлену країну.
– Чи допоможе Євро-2012 вивести український футбол на інший рівень, можливо, посприяти розвитку дитячого спорту?
– Я переконаний, що так станеться. Це, власне, ще один дуже важливий момент, який ми повинні отримати від проведення першості. Чемпіонат має стати дуже серйозним стимулом та основою для того, щоби в Україні футбол набув ще більшої популярності, щоб і дитячий, і юнацький спорт вийшов на новий рівень. Принаймні сподіваюся, що так буде, бо є дуже багато горизонтів, до яких варто тягнутися.
– Який чемпіонат Європи Вам запам’ятався найбільше щодо інтриги, сценарію змагань?
– Для мене кожен чемпіонат світу та Європи – неординарна подія, і кожен турнір насправді має свої особливості й цікавинки. Такі турніри просто не можуть бути нудними і нецікавими. Хоча, звісно, нам ще треба дочекатися закінчення відбірного етапу до Євро-2012. Подивитися, які команди потраплять до фінальної частини, як жереб розподілить їх у групах. Це обов’язково вплине на те, як розвиватимуться події на Євро-2012.
– Збірна України напряму потрапила в число учасників Євро-2012. Це, безперечно, позитивна новина. Однак чи вдасться команді лише на товариських матчах підготуватися до турніру?
– У цьому є певна проблема. Лише за товариськими матчами буде складно сказати, в якій готовності збірна підійде до чемпіонату. А ще те, як виглядатимемо на Євро-2012, залежатиме і від жеребкування – від того, хто попаде у групу. Без цього дуже складно робити бодай якісь прогнози. Знову ж таки, ігри на домашньому полі – це трохи інше, ніж на виїзді. Фактор рідних стін також може відіграти свою роль.
– Щиро кажучи, складно пригадати, коли на адресу нашої збірної востаннє лунали компліменти. Однак аби не перетворювати підготовку команди на абсолютно негативний потік, може, вдасться віднайти бодай якийсь позитив?
– Про позитивні моменти, на жаль, важко говорити, бо передумов для цього немає – немає бажаної гри, немає готовності футболістів… Зокрема, це засвідчують ігри нашої збірної проти практично других складів Італії, Франції. Чому так відбувається? В Україні є футболісти, рівень яких не дотягує до збірної, хтось не може ніяк вийти на пік форми... Тому в період, що залишився перед Євро-2012, всю збірну – від гравців до тренерів – чекає дуже важка та серйозна робота, щоби таки зібрати боєздатний колектив і достойно виступити на першості.
– Колись говорили, що штрафний від Буряка – майже те саме, що пенальті. Тепер Ви змогли б дати українським збірникам справжній майстер-клас, як варто пробивати штрафні удари.
– Думаю, для мене це не становило б труднощів. Якщо людина навчилася щось добре робити, то це залишиться з нею на все життя, такі навики з часом не губляться. Але одразу маю зазначити: талант – талантом, майстер-клас – майстер класом, та досконало пробивати штрафні, робити далекі передачі можна навчитися лише за час довгих тренувань, коли відпрацьовують кожну деталь. Теоретичні знання не дозволять стати майстром цієї справи.
– Після виступу на Євро-2012 можна буде говорити про завершення певної епохи в історії українського футболу. Вже знаємо, що підуть зі збірної «останні з могікан» – Шевченко та Воронін, ймовірно, Шовковський і Тимощук, які стали символами нашого футболу періоду незалежності. Чим Вам запам’ятався цей час?
– Багато чого було. Цю епоху можна вважати доволі парадоксальною – це підбір дуже талановитих футболістів, яким, на жаль, так і не вдалося посмакувати справді великих перемог. Наразі складно сказати, яким буде нове покоління гравців, але воно (хочемо ми того чи ні) таки прийде. І думаю, що наші діти і внуки матимуть і свого Шевченка, і свого Шовковського...
– На превеликий жаль, Ви також потрапили до когорти гравців, які, попри величезні досягнення на клубному рівні та значне особисте визнання, не отримали здобутків у збірній СРСР – протягом років, коли Ви були у її складі, команді не вдалося пройти відбір чи то «на світ», чи то «на Європу»…
– Склалося так, як склалося. Скажу не лукавлячи – я ні про що не шкодую, ніколи не хотів виступати не в той період, на який припала моя кар’єра. Мені гріх скаржитися на те, як склалося моє футбольне життя, адже в ньому було багато значних перемог, а ще я виступав із дуже сильними гравцями, із справді зірковими колективами. Можливо, нинішні футболісти заможніші, але… Самі судіть, що краще: отримувати велику зарплатню, постійно чуючи критику і виступаючи при пустих трибунах – чи виходити на переповнений стадіон, не соромитися того, що робиш на полі, відчувати неймовірну любов уболівальників... Саме другий варіант мені ближчий – і саме він був у моєму житті. Та й порівнювати рівень чемпіонатів України і СРСР навіть якось непристойно – це немов космос і земля...
– Пусті трибуни, критика… Що змінилося: ментальність футболістів, які ставлять перед собою не ті цілі, – чи футболісти не викладаються на повну, бо не відчувають такої підтримки, яку знало ваше покоління?
– Думаю, ментальність гравців справді стала іншою. А вболівальники… Вистави в театрі тільки тоді збирають аншлаги, якщо на сцену виходять актори найвищої майстерності, коли від їхньої гри захоплює подих. Коли ж грають провінційні лицедії, то глядачі у залі не затримаються. Теж і у футболі – поки не матимемо яскравої гри, поки в командах не буде гравців, здатних влаштувати видовище, трибуни будуть порожні. Де брати таких футболістів? Купувати справжніх майстрів, виховувати таких на власних базах. Але наразі немає ні одних, ні інших.
– Безперечно, хочеться, щоби під час Євро-2012 кожен матч нагадував гарний спектакль. А які поєдинки Ви хочете побачити?
– Підбір збірних, які традиційно збираються у фінальній частині чемпіонатів Європи, вже є гарантією, що дивитися буде на що. Передусім хотів би побувати на виступі німців – вони демонструють дуже цікаву гру, мають цікавий підбір виконавців. Думаю, вони вартуватимуть того, щоби піти на стадіон.
Звісно, головний інтерес – це наша збірна. До слова, Україна завжди відрізнялася дуже відданими вболівальниками, які у будь-які часи підтримували своїх. Думаю, команді не бракуватиме підтримки. Єдиною проблемою може стати хіба що рівень гри і, відповідно, результат, який покаже збірна.
Досьє
Леонід Йосипович Буряк
Народився 10 липня 1953 року в Одесі
Позиція – півзахисник
Кар’єра футболіста
1971-1972 рр. – «Чорноморець» (Одеса)
1973-1984 рр. – «Динамо» (Київ)
1985-1986 рр. – «Торпедо» (Москва)
1987-1988 рр. – «Металіст» (Харків)
1988-1989 рр. – «Кемін Паллотоверіт-85» (Фінляндія)
1990 р. – «Вантаан Палло-70» (Фінляндія)
Виступи за збірну
1972-1976 рр. – збірна СРСР (олімпійська)
1974-1983 рр. – збірна СРСР
Кар’єра тренера
1988-1989 рр. – «Кемін Паллотоверіт-85» (Фінляндія)
1990 р. – «Вантаан Палло-70» (Фінляндія)
1991-1993 рр. – Евансвіллський університет (США)
1993 р. – «Нива» (Тернопіль)
1994-1998 рр. – «Чорноморець» (Одеса)
1999 р. – «Арсенал» (Тула, Росія)
1996-2000 рр. – збірна України
2002-2003 рр. – збірна України
2005 р. – «Динамо» (Київ)
Досягнення:
Бронзовий призер Олімпіади-1976
Володар Кубка володарів Кубків УЄФА 1975 року
Володар Суперкубка УЄФА 1975 року
