Було шестеро – залишилося четверо! На шляху до групових етапів Ліги чемпіонів і Ліги Європи українське представництво зменшилося на два клуби. «Не дожили» до осені львівські «Карпати» та «Дніпро». А тим, хто продовжуватиме боротьбу щонайменше за вихід до весняної частини єврокубків, буде несолодко. І річ не в тім, що жереб виявився зубатим і засліпленим на обидва ока, а в тому, що український футбол нагадує добряче перезрілий плід, який так і не став прикрасою якогось вишуканого десерту, але й оновитися не може.
Якщо ще кілька літ тому вихід таких клубів, як «Металіст» і «Динамо» у групу єврокубків вважали завданням мінімум, то нині це заледве не найбільше щастя.
Практично кожна команда у своєму розвитку рухається за певним циклом, який властивий усьому живому: зародження, ставання на ноги, розвиток, вихід на пік форми, спад. Далі починається оновлення – і такий цикл повторюється. У когось він розтягується на довгі роки і відзначається тривалим перебуванням на вершині, у деяких команд він суттєво коротший. Але більшість українських клубів живуть за геть іншим принципом. Виникає враження, що вони так і не спроможуться вийти на вершину, а постійно скочуються донизу. Навіть не так: докочуються десь до середини спуску – і замість того, щоби пройти повну фазу оновлення, далі тягнуть угору старого воза. Простіше кажучи, топчуться на місці.
Міркуйте самі: чого ми чекали цього літа від «Карпат» після торішнього прориву у єврокубках? Точно не безславного старту в чемпіонаті України і в Лізі Європи. Якщо ж торішній виступ у групі був саме тим довгоочікуваним піком, то видався він геть коротким. Якщо ж він уже минув, то варто перекреслювати все старе та братися за оновлення… І грець із тим результатом, але ж гра! Врешті, те саме можна сказати і про «Дніпро». Гучні слова керівництва та президентів клубів про розбудову команди, пошуки нових горизонтів – лише порожні звуки.
І що з того, що українські клуби ввійшли у європейську топ-10 за купівельною активністю на трансферному ринку цього літа, витративши на придбання гравців загалом 45 млн 445 тис. євро.Уже перші матчі за участю новобранців укотре продемонстрували: щонайменше половина витрачених грошей пішла за вітром.
Новий досвід для «Ворскли»
Наразі з українських клубів найбільше тішить полтавська «Ворскла», яка, попри весь скептицизм і невіру в її сили, дала бій бухарестському «Динамо». Саме Микола Павлов і його підопічні можуть із чистим сумлінням сказати: «Ми заслужили, щоби грати у групі Ліги Європи!» Яким буде сам виступ, говорити рано: команда, яка фінішувала шостою в українському чемпіонаті, мірятиметься силою із дев’ятиразовим і чинним чемпіоном Данії «Копенгагеном», десятиразовим переможцем і чинним віце-чемпіоном Бельгії «Стандартом» із Льєжа та «Ганновером», який в останньому чемпіонаті Бендесліги фінішував четвертим. Щоправда, відсутність гучних титулів не завада, щоби саме «ганноверців» вважати фаворитами групи. Фінішувати відразу за призерами німецького чемпіонату – це, можливо, значно більше, ніж стати чемпіоном у Бельгії чи навіть Данії.
Та все ж виникає враження, що за правильного настрою «Ворскла» зможе вирвати по кілька очок у кожного із суперників. На більше, ймовірно, замахнутися завадить і якість виконавців (що не завжди вдається компенсувати світлими думками й ідеями Миколи Павлова), і брак досвіду виступів у єврокубках, шанс на отримання якого клуб втратив попереднього сезону, поступившись сімферопольській «Таврії» шостим місцем в останньому турі Прем’єр-ліги. Та будь-який результат (головне, аби тільки не беззмістовна гра) для «Ворскли» буде прийнятним. Головне, щоби натерті мозолі та набиті синці у баталіях у групі справді стали корисним досвідом на наступний сезон, а не короткочасним вояжем Європою, як це сталося з «Карпатами».
Імовірно, дасть підстави для радощів «Металіст», який впевнено пройшов «Сошо». За стереотипом, якщо це клуб із Німеччини, Франції чи Англії (незалежно, яке місце він займає у рідній першості), то пройти його – завдання, котре заледве не прирівнюють із подвигом Геракла. При цьому всі забувають, що «Металіст» уже впродовж років – один із лідерів української першості, багаторазовий «бронзовий» призер, «енний» учасник єврокубків. Що ж, вважатимемо, що «Сошо» справді виявився тим опонентом, якого варто було боятися.
У групі не буде ні німців, ні англійців, ні італійців – натомість голландський «АЗ Алкмаар», віденська «Аустрія» і шведський «Мальме». Прохідні суперники? Однозначно! А головне, саме вони можуть стати справжнім лакмусовим папірцем для українського футболу. Якщо «Металіст» не вийде з групи, гріш ціна всьому українському чемпіонату, його рівню та амбіціям. А ще мільйонам, які деякі власники вкладають у так звану «розбудову».
Вовка боятися – в ліс не ходити
Про ще одного учасника Ліги Європи, щиро кажучи, не хочеться говорити багато. Сучасний варіант київського «Динамо» – це вже навіть не тема для дискусій, а майже діагноз. За великого бажання ще можна заплющити очі на програш казанському «Рубіну» у відборі до Ліги чемпіонів чи навіть знайти пояснення невиразній грі проти «Літекса» (мовляв, віддали стільки сил, скільки було потрібно, зекономивши енергію на майбутнє). Але… Чи не так давно у клубі говорили про те, що час уже здобувати титули, і якщо не вдалося вийти в Лігу чемпіонів, то час здобувати Лігу Європи?
Як тоді після таких слів сприймати фразу одного з «динамівців», котрий після жеребкування групового етапу Ліги Європи пофілософствував на тему «могли нам дістатися й легші суперники». Додав солі й Ігор Суркіс – словами про те, що суперники дуже серйозні і тішить те, що, скажімо, «Бешикташ» уже не той, що раніше, тому його можна перемагати. Що ж, якщо «Динамо» боїться поламати зуби об такі клуби, як «Сток Сіті», «Маккабі Тель-Авів» чи навіть «Бешикташ», то час президентові «киян» щиро зізнатися, що проблеми можуть виникнути не через суперників…
У цьому випадку найдоречнішими будуть слова Віктора Леоненка: «У “Динамо”хороші шанси, команда повинна проходити далі. Якщо не виходити з такої групи, то “Динамо”взагалі нема що робити в Європі». Ні відняти, ні добавити! Якщо боїмося «вовків», тоді і в «ліс» нічого сунутися – а мирно пастися на рідному лузі чемпіонату України.
Вперед, «Шахтар»?!
Донецький «Шахтар» можна, звісно, не любити, але віддати йому належне таки варто. Принаймні це, так видається, – єдиний український клуб, котрий має бодай якусь чітку політику в тому, чого команда хоче досягнути, і головне – як це зробити. Якщо, звісно, пригадати, що «гірники» при всій «щедрості душі» Ріната Ахметова не мають такого людського та фінансового ресурсу, як ті ж «Манчестер Юнайтед», «Барселона», «Мілан» та інші «великі» футбольного світу, то їх досягнення справді вражають. Принаймні про «Шахтар» сміливо можна говорити, що він живе за правильним циклом.
Після перемоги в Кубку УЄФА, який був омріяною вершиною одного циклу, надійшов передбачуваний спад. Але головне, що за ним настав новий розгін до нової мети – перемоги в Лізі чемпіонів чи бодай потрапляння клубу у фінал. Торік «кроти» дійшли до півфіналу найпрестижнішого єврокубкового турніру. Чи не почнеться після цього черговий спад? Можливо. Але видається, що навіть тоді клуб активно відкриє новий цикл, який дасть правильний і бажаний результат. Урешті, підбір суперників у групі Ліги чемпіонів – кіпрський «Апоел», португальський «Порту» і пітерський «Зеніт» – навіває на думки, що навесні європейський футбол буде в Донецьку, а там, дивись, і до щонайменше повторення результату минулого сезону – лише два кроки.
